Главная страница
Навигация по странице:

  • 2. Автор як персонаж публіцистичного твору.

  • 3. Аналіз і синтез у журналістському творі

  • 4. Аналітико-публіцистичні жанри та їх різновиди.

  • Аналітична кореспонденція

  • АНАЛІТИКО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ ТА ЇХНІ РІЗНОВИДИ

  • 5. Архітектоніка журналістського втору.

  • 1. Автобіографіям у журналістиці


    Скачать 0.71 Mb.
    Название1. Автобіографіям у журналістиці
    АнкорVSI_VIDPOVIDI.doc
    Дата15.11.2017
    Размер0.71 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаVSI_VIDPOVIDI.doc
    ТипДокументы
    #5958
    страница1 из 13
      1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

    1. Автобіографіям у журналістиці

      Автобіографізм в журналістиці, публіцистиці — поняття бінарне. Воно включає:

      Автобіографізм героя, тобто спогади про власне життя самого героя твору (в практиці зустрічаються твори, написані від особи самого героя, або «автобіографічне» героя інтенсивно використовується в композиції і стилістиці твору);

      Автобіографізм автора, тобто самого журналіста-публі-циста як автора твору з різними комбінаціями та дозами.

      У бінарній значимості автобіографізму — героя і автора — питома вага останнього помітно збільшується. Використаний його значно підсилює достовірність, точність, емоційність виступів. У такому виді читач беззастережно вірить прочитаному, бо розуміє: перед ним не плід художнього вимислу, а реальний «відтинок життя», людська доля. «Ефект достовірності» значно посилюється. Зрозуміло, говорячи про себе, автор насправді говорить про загальне, про людство і його епоху як їх представник і сучасник, що свідчить про конструктивну функцію автобіографізму.

      У творчій практиці сучасної публіцистики автобіографізм автора реалізується в двох планах: автобіографізм особистісний (розповідь, відомості про життєвий шлях публіциста) і автобіографізм творчий (розповідь, відомості про творчий шлях публіциста, його оцінка власної діяльності і діяльності колег, «секрети» творчої лабораторії тощо). Нерідко автобіографізм творчий носить проблемний характер, торкається суттєвих питань ефективності публіцистичного (слова, чутливості соціального слуху. В разі потреби журналіст-публіцист вдається до авторецензії, яка має пояснення й уточнення до задуму, розкриває окремі етапи роботи над твором, принципи його творчої манери.

      Автобіографізм осо'бистісний і творчий інколи гармонійно синтезуються і сприймаються у творі як одне ціле.

      Природа автобіографізму в журналістиці подвійна: з одного боку, він конкретний (об'єктивний), з іншого — не позбавлений чуттєво-оціночного  «нарощення»   (суб'єктивний)   в процесі осмислення дійсності автором. Виходячи з цієї особливості, 
    можна помітити ще одну властивість, точніше функцію авто- 
    біографізму: він виконує асоціативно-естетичну функцію, яка 
    базується або використовує особливості інших функцій — 
    інформаційнб-пізнавальної, комунікативно-естетичної (гедоні 
    стичної) . 

      У зв'язку з цим зауважимо: автобіографізм визначає і читацьку орієнтацію, а відтак здатний викликати підвищений інтерес і до самого процесу об'єктивізації інформації. В своро чергу уміле і.тактовне використання автобіографізму дається взнаки на пошуках індивідуалізації власного стилю. Тому все ж не забуваймо: захоплення автобіографічною інформацією не бажане. Рецепт повсякчасної автобіографізації журналістських, публіцистичних творів знаходиться у відомому протиріччі з теорією і практикою цього виду творчості. З іншого боку, його використання ■ не заперечується. Головне — мати міру. Аби не було «самозакоханості», щоб суспільний інтерес був вищим за власний/не було різних тлумачень і викривлень.

      Своєрідність особистості автора в публіцистиці проявляється рельєфніше, навіть ніж в художній літературі. Роль автора — визначальна в ній. Авторське «я» визначає «температуру», тональність, стиль твору. Публіцист насичує його своїми почуттями і переживаннями з тією єдиною метою, щоб не тільки підвищити .емоційну силу виступу, але й зробити читача однодумцем. Звичайно, авторські почуття і медитації повинні мати гостроактуальне громадське звучання.

      Поєднувати особисте і суспільне — справа не з легких. Важливо, щоб минуле або майбутнє, пропущене через призму індивідуального, особистого, переростало в історію становлення особистості і суспільства. Зведення часів, особистого і суспільного буття є не наслідком внутрішнього пошуку і саморуху форми, а наслідком поглибленого пізнання дійсності і людини як особистості. 

    2. Автор як персонаж публіцистичного твору.

    Це передусім виявлення особливостей художнього діалогу автора та персонажа у творах з однозначною, іноді категоричною авторською позицією. Оскільки співвідношення автора та персонажа регулюється грою, втілення в тексті за допомогою персонажів конкретної думки, ідеї, утвердження моральних цінностей, орієнтирів, окреслення світоглядної позиції письменника тощо, є неможливими. За грою, котра, балансуючи між протилежностями, врівноважує їх, за грою, що дезорієнтує читача в його ставленні до традиційного, звичного, авторська позиція не проступає. Водночас, перверзійна гра маркує ті явища, фактори, на які спрямовується, як такі, що потребують переоцінки, тобто викликають сумнів автора в доцільності, правомірності свого подальшого існування. Отже, авторська точка зору опосередковано все ж проявляється у творі. Якщо сам зміст тексту не дозволяє читачеві відтворити авторську позицію, то надтекстовий концепт авторської гри, або ж дія принципу “автора-гравця” заповнює смислові пустоти. Таким чином, гра, яка, з одного боку, розхитує орієнтири, з іншого, – забезпечує комунікативний зв’язок “текст-читач”.Розмивання, розщеплення “Я”-автора і “Я”-персонажа у творах автора є цілком осмисленим, контрольованим засобом творення тексту-гри.

    Значення набуває сам процес забави зі словом, його смислом. Наприклад спроби “самоідентифікації” переростають в цілком усвідомлену автором забаву як із процесом пошуку, так і з означенням особи: “Я”, “ТИ”, “ВІН”. А позбавлений цілісності суб’єкт, що лише умовно сприймається нами як персонаж, перетворюється на поле авторської гри зі словом, його звучанням, ритмікою фрази, на простір, придатний для “синонімічних вправлянь”. Таким чином, пошуки “Я” губляться в “лексичних джунґлях”, насаджених “автором-гравцем”. Факт саме усвідомленої, відкритої гри постійно наголошується в тексті, оголюється побіжними уточненнями, коментарями, правками умовного скриптора, рецензента, редактора. Зокрема, прийоми цитати, алюзії стирають особистість автора і засвідчують можливість існування твору лише як продукту інтертекстуальної гри. Яскраво вираженою суб’єктивною оповіддю в сучасній українській прозі вирізняється роман “Польові дослідження з українського сексу” О.Забужко. На перший план у творі виходять особистісні, інтимні, сповідальні інтонації, що передбачають висловлення потаємного, суто індивідуального.

    Очевидно, буквальне ототожнення героїні роману “Польові дослідження з українського сексу” з особистістю самої авторки відбувається великою мірою завдяки введенню в оповідь реальних фактів з життя письменниці (героїня твору наділяється іменем письменниці (Оксана), батько її, як і батько самої авторки, – дисидент, тощо). Ефект автобіографізму створюється завдяки відкритості оповіді, емоційній відвертості, озвучення суто інтимних, особистісних моментів. Тим часом, таке введення інтимних моментів у текст (еротичні сцени, відверті спогади про сім’ю тощо), винесення їх напоказ, читацький суд, десакралізують інтимне, позбавляють його аури особистісного, суто індивідуального.

    3. Аналіз і синтез у журналістському творі

    Аналіз (від грец. αναλυσιςрозклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін.

    Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне — синтез.

    Синтез (від грец. συνθεσις — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

    Аналіз і синтез належать до поширених методів пізнання дійсності (поряд із методами спостереження, вивчення документів тощо).

    Журналістика - це своєрідний акт творчості, що безперервно су­проводжується аналізом, спирається від початку і до кінця на аналіз і синтез.

    У теоретичній літературі зустрічаємо таке визначення аналізу: "Аналіз - логічний прийом, метод дослідження, який полягає у тому, що досліджуваль-ний предмет (факт, ситуація, явище) подумки розчленовується на складові елементи, кожний з яких потім досліджується окремо як частина розчленованого цілого для того, щоб виділені в ході аналізу елементи поєднати за допомогою іншого логічного прийому - синтезу - в ціле, збагачене новим значенням".

    Аналіз у журналістиці не можна зводити лише до розчленування фактів і явищ на складові елементи. Він, як і синтез, набуваючи різноманітних модифікацій (коментування, зіставлення, протистав­лення, аналогія тощо), дає можливість розкрити суть, зміст фактів, предметів чи явищ, виявити їхню соціальну значимість.

    Аналіз - це лише початок вивчення того чи іншого предмету (яви­ща, процесу). Він не є самоціллю. В публіцистиці він потрібний для того, щоб досягти певного раціонального результату, розв'язати на основі фактів конкретне завдання.

    "Синтез - це мисленнєве поєднання частин факту (системи фактів), події, розчленованих у процесі аналізу, встановлення їхньо­го взаємозв'язку і пізнання явищ як єдиного цілого...". Якщо в процесі аналізу, предмет пізнання подумки розчленовується на складові елементи, то в процесі синтезу елементи його так само уявно об'єднуються в єдине ціле. Однак при цьому відбувається не ме­ханічне складання, а віднаходження нових зв'язків, нової якості, но­вого предмета, народженого взаємодією по-новому об'єднаних час­тин. В дійсності розчленування і об'єднання становлять єдиний про­цес - логічний аналіз і синтез, що є відображенням закономірностей буття.

    Аналіз і синтез - це складна логічна операція, що має чітко визначене діалектичне спрямування (розчленовуючи, водночас інтегрувати), яка, при всій, здавалось би, суперечливості, різнонаправленості дій, має одну мету - дати читачеві вичерпне і ємне уявлення про досліджувальний предмет (факт, явище, процес), його гносеологію, генетику, історію, сучасний стан і перспективи розвитку.

    4. Аналітико-публіцистичні жанри та їх різновиди.

    До традиційних аналітичних жанрів належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нетрадиційних: анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь. Це публікації, головне призначення яких аналізувати, осмислювати події, факти, явища, зокрема і готові тексти – виступи політиків, вчених, наукові та художні твори, публікації преси, кіно.Аналітичні жанри поділяються на традиційні, що давно використовуються в журналістиці, та нетрадиційні, що сформувалися досить недавно, коли в них з'явилася потреба. До традиційних належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нових, нетрадиційних – анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь.

    Аналітичний звіт. Предметом журналістського аналітичного звіту є результат вербальної діяльності спеціально зібраної групи людей, а простіше кажучи – виступу, доповіді, розмови учасників усіляких зборів, засідань, з'їздів, злетів, конференцій тощо. Цей же предмет, зрозуміло, може бути відображений журналістом і в жанрі замітки, репортажу, кореспонденції властивими цим жанрам способами, мовою й ін. Але ця обставина аж ніяк не заважає вести мову про аналітичний звіт як про самостійний жанр журналістики.

    Аналітична кореспонденція. У кореспонденції аналіз поглиблюється, стає масштабніше. Його предметом стає локальна, обмежена часом чи простором ситуація. Вона може бути зв'язана з будь-якою сферою нашого життя. Тому кореспонденція стала одним з улюблених жанрів публіцистики в газетах. Її автор прагне дати читачу досить повне представлення про ситуацію що виникла – найважливіших її сторонах – і висловити свою думку про подальший її розвиток і можливі його результати. Це визначає особливості структури кореспонденції. Звичайно вона поєднує кілька фактів і їхніх подробиць, які пов'язані з розглянутою ситуацією і розкривають її розвиток. Вдалий коментар має завжди гарний логічний висновок. Факти, що коментуються, коментують їх деталі, подробиці служать аргументами на користь висунутої автором тези чи посиланнями з його виводу.

    Аналітичне інтерв'ю. Жанр інтерв'ю є результатом «закріпленості» у журналістському тексті форми одержання автором цього тексту визначених фактів про дійсність за допомогою методу інтерв'ю. Інформація, отримана методом інтерв'ю, може бути трансформована і представлена, наприклад, на газетній смузі у вигляді кореспонденції, звіту, репліки, статті. Це означає, що використання даного методу при зборі інформації ще не породжує автоматично жанр інтерв'ю. Лише, у випадку яскравого виявлення в тексті «ходу» застосування цього методу він може визначати форму такої публікації як діалогічну, питально - відповідальну.По цій домінуючій ознаці текст може бути названий жанром інтерв'ю. Однак те, до якої групи жанрів можна відносити конкретне інтерв'ю – інформаційним чи аналітичним, залежить від змісту тексту, викладеного у формі інтерв'ю. Роль автора аналітичного інтерв'ю полягає насамперед у тому, що своїми питаннями він задає насамперед напрямок аналізу, що звичайно здійснює сама людина у якої беруть інтерв'ю.

    Коментар. З його допомогою автор виражає відношення до актуальних подій, формулює зв'язані з ними завдання і проблеми у формі стиснутого аналізу чи недоліків досягнень, а також виражає їхню оцінку, прогнозує розвиток і т.д. Коментар різниться від інформаційних жанрів саме наявністю аналізу. Від статті, огляду, й інших аналітичних жанрів коментар відрізняється тим, що в ньому звичайно аналізується якесь явище, що вже відоме аудиторії, і в цьому аналізі превалює відношення до предмета відображення.

    Рецензія. Це жанр, основу якого складає відгук (насамперед – критичний) про твір художньої літератури, мистецтва, науки, журналістики тощо. В якій би формі не був даний такий відгук, суть його – виразити відношення рецензента до досліджуваного твору. Відмінність рецензії від інших газетних жанрів відображається насамперед у тому, що предметом рецензії виступають не безпосередні факти дійсності, на яких засновані нариси, кореспонденції, замальовки, репортажі і т.п., а інформаційні явища – книги, брошури, спектаклі, кінофільми, телепередачі

    Стаття. Жанр статті є головним в аналітичній журналістиці. Під нею розуміють публікації, що аналізують деякі ситуації, процеси, явища, що лежать у їхній основі, закономірні зв'язки з метою визначення їхньої політичної, економічної чи іншої значимості і з'ясування того, які позиції варто зайняти, як поводитися, щоб підтримати чи усунути таку ситуацію, такий процес, таке явище.Ще точніше можна визначити статтю як жанр призначений насамперед для аналізу актуальних, суспільно значимих процесів, ситуацій, явищ і керуючих ними закономірностей.

    Огляд. Визначальна ознака жанру огляду – єдність наочного висвітлення суспільних подій і думки оглядача, що глибоко проникає у суть процесу, ситуації. В огляді яскраво виявляється позиція журналіста.

    Прогноз. Іноді поняття «прогноз» журналісти заміняють поняттям «гіпотеза». Гіпотеза, як і прогноз, у ряді випадків може розглядати деякі явища віднесені в майбутнє. Але вона може бути звернена й у минуле. Прогноз же завжди зв'язаний тільки з майбутнім тих чи інших явищ.

    АНАЛІТИКО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ ТА ЇХНІ РІЗНОВИДИ

    До XX ст. поняття "кореспонденція" (в значенні жанру) не було. Під цією назвою об'єднувалось все те, що надходило для опублікування - листи, замітки, статті. Згодом кореспонденція окреслюється як самостійний жанр, поступово набуває все більшого значення, утверджується на сторінках преси.

    КОРЕСПОНДЕНЦІЯ - один із важливих аналітико-публіцистичних жанрів, який, використовуючи достовірні, об'єднані спільністю теми факти, публіцистичними засобами відображає певну сторону сучасної дійсності, обмежену місцем і часом. Різновиди кореспонденції: Інформаційна, аналітична (проблемна), критична.

    Слово "стаття" вживається нині у кількох значеннях. У літературній творчості під ним здебільшого розуміють загальну назву будь-якого матеріалу, надісланого до редакції чи вже опублікованого. Однак стаття - це окремий жанр, який має свої особливості.

    СТАТТЯ - порівняно невеликий за обсягом публіцистичний твір, в якому автор, аналізуючи факти, явища життя, доносить до читача за допомогою логічних (аналіз та синтез), частково образних аргументів певну думку, ідею. Основою статті є конкретна проблема, навколо якої групується весь матеріал, логічно, доказово розгор­тається думка.

    Стаття має кілька різновидів: передова стаття (її підвиди - оперативна, загальнополітична або пропагандистська), теоретична стаття, проблемна стаття. Окремі дослідники одним із різновидів статті вважають публіцистичний коментар.

    КОМЕНТАР - злободенний публіцистичний виступ, який пояснює і оцінює важливі політичні, державні, господарські, культурно-мистецькі та інші події, офіційні урядові документи, статистичні введення, протоколи масових зібрань, публікації і передачі ЗМІ. Залежно від об'єкту коментаря визначається його тематична спрямованість-політичний коментар, воєнний коментар, сільськогосподарський коментар тощо. Він маже мати тон і критичний, і політичний, і сатиричний.

    РЕЦЕНЗІЯ - аналітико-публіцистичний жанр, який аналізує й оцінює літературний, мистецький чи науковий твір. Від інших відрізняється насамперед тим, що за об'єкт свого розгляду бере не безпосередньо факти дійсності, а життєві явища, уже відображені, тобто у ньому "відображення відображеного". Має широкий тематичний діапазон (всі види мистецтва, науки, літератури тощо).

    Різновиди рецензії за формою та за методом освоєння факто­логічного матеріалу - аналітичні та інформаційні. В свою чергу, ці два різновиди можна розділити на підгрупи: рецензія-анотація, рецензія-репліка, рецензія-фейлетон, рецензія-відкритий лист, оглядова стаття, яка виходить за рамки жанру, але є поширеною формою оцінки літературно-мистецьких явищ.

    ОГЛЯД - жанр журналістики, який містить оцінки сукупності однорідних фактів з певної сфери життєдіяльності людей протягом певного часу, з метою дати аудиторії об'єктивну і цілісну картину дійсності, своєрідну панораму життя, одну з його сфер. Ґрунтується на вагомій фактичній основі, розробляє актуальну тематику, ставить гострі проблеми суспільно-політичного характеру.

    Виділяють огляди загальні, тематичні, інформаційно- чи аналітико-публіцистичні. Набираючи яскраво окреслених форм, вони виявляються у таких різновидах: телеогляд, радіоогляд, міжнародний огляд, огляд на внутрішні теми, огляд листів, театральний огляд, літературний огляд, спортивний огляд тощо.

    ОГЛЯД ПРЕСИ - аналітико-публіцистичний жанр, який являє собою форму рецензування. Від літературної рецензії відрізняється специфікою об'єкта розгляду: аналізує періодичне видання - газету чи журнал, а також матеріал, переданий по радіомовленню чи телебаченню. Має такі різновиди: загальний, інформаційний, тематичний.

    ЛИСТ - аналітико-публіцистичний жанр у формі звернення автора або групи осіб до газети, журналу, на радіо і телебачення (або через них ) з різними важливими питаннями суспільно-політичного, морально-етичного змісту. Як публіцистичний жанр має багато різновидів. Найважливіші серед них: т. зв. відкритий лист, послання, заява, звернення, привітання.

    5. Архітектоніка журналістського втору.

    Архітектоніка твору – це ламка, ніжна структура тексту як цілісної концепції, системи, де, якщо можливо, не повинно бути нічого зайвого, але також не повинно нічого бракувати.

    Створення журналістського твору передбачає такі етапи: задум, тема, концепція, ідея твору журналістиці задум і тема є результатом роботи не тільки одного автора, а й працівників редакції, насамперед її керівництва. Тому визрівання журналістського задуму можна поділити на два головні види: редакційне замовлення і вільне зародження задуму. Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою. Адже він із задоволенням працюватиме над близькою темою чи задумом.
      1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
    написать администратору сайта