Главная страница
Финансы
Экономика
Математика
Начальные классы
Информатика
Биология
Медицина
Сельское хозяйство
Ветеринария
Вычислительная техника
Дошкольное образование
Логика
Этика
Религия
Философия
Воспитательная работа
История
Физика
Политология
Социология
Языки
Языкознание
Право
Юриспруденция
Русский язык и литература
Промышленность
Энергетика
Другое
Доп
образование
Строительство
Физкультура
Технология
Связь
Автоматика
Электротехника
Классному руководителю
Химия
Геология
Иностранные языки
Логопедия
Искусство
Культура
География
Экология
ИЗО, МХК
Директору, завучу
Казахский язык и лит
Школьному психологу
Языки народов РФ
Обществознание
Социальному педагогу
ОБЖ
Механика
Музыка
Украинский язык
Астрономия
Психология

Розділ 7. Біол. імун. відпов.(209-289 стр.). Розділ 7. Біол. імун. відпов.(209-289 стр. 7. біологія імунної відповіді


Скачать 0.53 Mb.
Название7. біологія імунної відповіді
АнкорРозділ 7. Біол. імун. відпов.(209-289 стр.).doc
Дата13.03.2018
Размер0.53 Mb.
Формат файлаdoc
Имя файлаРозділ 7. Біол. імун. відпов.(209-289 стр.).doc
ТипДокументы
#14031
страница1 из 5
  1   2   3   4   5




7. БІОЛОГІЯ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ
У попередньому розділі були розглянуті окремі механізми імунного захисту. В процесі розвитку імунної відповіді різні клітини імунної системи та ефекти їх дії комбінуються, взаємно впливають один на одного, причому можливі як синергідні, так і антагоністичні впливи. Велику роль у кооперативній взаємодії клітин у ході імунної відповіді відіграють різноманітні молекули, які діють як сигнали міжклітинного спілкування (цитокіни), маркери розпізнавання (молекули МНС) та клітинні рецептори для прийняття цих сигналів. Імунна відповідь на будь-які антигени (мікробні, власні аутоантигени, клітини крові, пухлин та ін.) складається з багатьох механізмів специфічної і неспецифічної резистентності, гуморального та клітинного імунітету. Даний розділ присвячений розгляданню факторів, які забезпечують висококоординовану регуляцію імунної відповіді, що дозволяє побачити імунітет як цилісну систему захисту.
7.1. Цитокіни та їх роль у регуляції імунної відповіді
Цитокіни – це медіатори імунної відповіді, які відіграють важливу роль у регуляції розмноження і диференціювання імунокомпетентних клітин. Під час імунної відповіді імуноцити не тільки вступають у безпосередні контакти, але й взаємодіють шляхом обміну хімічними сигналами. Такими сигналами є речовини поліпептидної природи з невеликою кількістю амінокислот (М.м. 8-80 кД) або гормоноподібні речовини. Ці речовини і названі цитокінами (від грец. cytos– клітина, kineo– приводити у рух). Цитокінам належить центральна роль у позитивній і негативній регуляції імунної відповіді, а також в інтеграції імунітету з іншими системами організму – нервовою, ендокринною та кровотвірною. Таким чином, цитокіни можна вважати імунологічною мовою спілкування клітин між собою. Головним стимулятором утворення цитокінів є антигенне подразнення, хоча їхня дія – неспецифічна, тому деякі автори відносять їх до факторів неспецифічної резистентності організму.

Спочатку виділяли різні групи медіаторів: лімфокіни – цитокіни, що виробляються лімфоцитами; монокіни, які синтезуються моноцитами і макрофагами; лейкіни, що виділяються лейкоцитами. Однак виявилося, що різні клітини здатні синтезувати однакові цитокіни, тому перелічені назви вже практично не використовуються. З 1979 р. вивчені та ідентифіковані цитокіни називають інтерлейкінами (ІЛ, або IL) та їм присвоюють відповідні номери, що в основному збігаються з порядком їх винайдення, наприклад: ІL-1, ІL-2 та ін..

Деякі інтерлейкіни зберегли свої первинні назви – це інтерферони α, β та γ (ІF-α, ІF-β, ІF-γ ), а також фактори некрозу пухлин (ФНП-α і ФНП-β або TNF-α TNF-β, від англ. tumornecrosisfactor). Окрім цього, активно вивчаються цитокіни, які є факторами, що стимулюють ріст клітин, наприклад: еритропоетин, тромбопоетин, М-КСФ (колонієстимулюючий фактор, що активує ріст моноцитів та макрофагів, англ. M-CSF), ГМ-КСФ (колонієстимулюючий фактор, що активує ріст гранулоцитів та моноцитів, англ. GM-CSF). Останніми роками були досліджені також цитокіни спеціального призначення – хемокіни, які притягують у вогнище запалення лімфоцити і лейкоцити циркулюючої крові. На 2000 р. було описано більше 100 цитокінів, на 2006 – вже більше 400, і з кожним роком будуть відкриватися нові та нові.

На відміну від гормонів, більшість цитокінів не викидається у кров, а діє поблизу від клітин, що їх виділили. Причому одні з них діють на власні клітини (аутокринна регуляція), інші впливають на інші клітини (паракринна регуляція), а деякі здатні ще і до ендокринної регуляці, тому що можуть потрапляти у кров і дистантно регулювати активність інших клітин. Утворення та виділення з клітин цитокінів відбувається короткочасно та жорстко регламентується.

Цитокіни, які утворюються клітинами різних типів можуть володіти подібними фізико-хімічними та біологічними властивостями. Це дублювання робить регуляторні процеси більш стабільними внаслідок того, що недостатність одного виду клітин компенсується медіаторами інших клітин. Практично для кожного цитокіну є свої синергісти та антагоністи.

Клітини імунної системи не лише здатні синтезувати цитокіни, але й мають на своїй поверхні рецептори, що їх зв’язують. У більшості випадків рецептори для цитокінів представлені молекулами, що належать до суперродин імуноглобулінів або цитокінів. Процес зв’язування цитокіну з рецептором на поверхні клітини призводить до зміни просторової конформації рецептора, що є початком проведення сигналу всередину клітини. Це запускає механізм внутрішньоклітинної сигналізації через каскадну активацію специфічних ферментів – кіназ. У результаті утворюються активні фактори транскрипції, що посилюють процес транскрибування генів. Але цитокіни можуть не тільки посилювати біосинтез, а й викликати проліферацію, диференціацію та активацію клітин (позитивна регуляція). У деяких випадках цитокіни пригнічують всі ці процеси (негативна регуляція). Практично для кожного цитокіна виявлені свої активатори та інгібітори, які зараз інтенсивно вивчаються.

Кожний цитокін індукує різні механізми внутрішньоклітинної передачі сигналів в залежно від того, яку з активностей він проявляє – загальну з іншими цитокінами, або специфічну індивідуальну. Те, що відбудеться з клітиною після зв’язування цитокіну з рецепторами залежить від внутрішньої програми диференціації клітини. Як специфічна, так і плейотропна дія кожного окремого цитокіну залежить від взаємодії з іншими медіаторами і утворення так званої “цитокінової сітки”. При імунній відповіді може мати місце так званий “цитокіновий вибух”, або “цитокіновий каскад”, коли один цитокін запускає послідовно синтез наступних цитокінів. Це може супроводжуватися важкими запальними реакціями, а також некрозом або апоптозом (включенням механізму запрограмованої загибелі клітини). Цитокіни синтезуються при різних імунних відповідях, інфекційних процесах, пошкодженні тканин. Усі інтерлейкіни поліфункціональні. Знайдено суттєвий зв’язок між імунною, нервовою та ендокринною системами. Їх взаємодія підтверджується тим, що деякі цитокіни, нейромедіатори та гормони здатні взаємозамінювати або доповнювати один одного.

Є декілька класифікацій цитокінів: за місцем переважної локалізації в органах, де вони утворюються (тимус, кістковий мозок, лімфовузли тощо); за клітинами-продуцентами та клітинами-мішенями; за характером дії та фізико-хімічними властивостями; за фазами імунної відповіді, на які діють цитокіни. Але найбільш часто їх поділяють на такі великі родини: інтерлейкіни, інтерферони, фактори некрозу пухлин, ростові фактори, хемокіни.

7.1.1. Інтерлейкіни



Інтерлейкіни являють собою досить різноманітну родину цитокінів за молекулярною масою та біологічними властивостями. Більшість з них поліфункціональні та можуть вироблятися клітинами різних типів: в основному Т-клітинами, моноцитами, макрофагами, В-лімфоцитами, а іноді – фібробластами, тучними клітинами, базофілами та нейтрофілами. Виявлено, що деякі інтерлейкіни можуть дублювати один одного. Але найбільш важливу роль в реалізації імунної відповіді відіграють інтерлейкіни, що утворюються макрофагами (IL-1), Т-хелперами (IL-2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 13). Нижче наведено характеристику відомих і вивчених на теперешній час 32 інтерлейкінів.

Інтерлейкін-1 (IL-1, М.м.17,5 кД) описаний ще у 1972 р. як фактор, що підтримує проліферацію тимоцитів і синтезується макрофагами. Зараз відомі й інші продуценти IL-1: моноцити, Т- і В-лімфоцити, нейтрофіли, дендритні, клітини Лангерганса, епітеліальні, ендотеліальні, NК-клітини, фібробласти, астроцити. Синтез IL-1 індукується ЛПС (ліпополісахаридами грамнегативних бактерій), мітогенами (речовинами, що стимулюють мітози), деякими цитокінами і особливо TNF (фактором некрозу пухлин), нейро- і імунопептидами. Виявлено дві форми даного цитокіна – IL-1α (кислий білок) і IL-1β (нейтральний білок), які кодуються різними генами (гомологія 40-45%), розрізняються послідовністю амінокислот, але мають подібні біологічні властивості. У здорової людини у міжклітинному просторі виявляється переважно IL-1β, а IL-1α виходить з клітин-продуцентів тільки після їх загибелі. На клітинах-мішенях є один з двох типів рецепторів, кожний з яких здатний зв’язувати обидві форми IL-1. Велике різноманіття клітин-мішеней свідчить про широкий спектр біологічних активностей IL-1, а саме: він є фактором активації, росту і дозрівання Т- і В-лімфоцитів, NК-клітин, фібробластів, клітин ендотелію; взаємодіє з Th2 та індукує синтез IL-3, IL-4, IL-5, IL-6, IL-8, IF-γ, експресію рецепторів IL-2, підвищує секрецію антитіл В-лімфоцитами, викликає хемотаксис макрофагів, нейтрофілів, сприяє їх міграції через ендотелій судин у вогнище запалення, де активує синтез цитокінів, простагландинів, колагену і фібронектину, білків гострої фази (С-реактивного, манозозв’язуючого та ін.), виявляє пірогенну дію. IL-1 є одним з активних прозапальних цитокінів і при довготривалій дії може спричинити розвиток важких патологічних станів. IL-1 стимулює кровотворення, виявляє радіопротекторну, а при деяких формах раку протипухлинну активність, опосередковує взаємодію між імунною та нейроендокринною системами, стимулює синтез гормонів гіпоталамуса, гіпофіза, тимуса.

Інтерлейкін-2 (IL-2, М.м.15-20 кД) складається із 133 амінокислотних залишків, мономер. Синтезується тільки активованими Т-клітинами, в основному Тh1 (близько 90%) і Т-кілерами (до 10%). Продуцентами IL-2 можуть бути також макрофаги та природні кілери (NK-клітини). Індукувати синтез інтерлейкіна 2, окрім мікробних антигенів, здатні різноманітні фактори: інші цитокіни (IL-1, IL-6, TNF-α, IF-γ); гормони тимуса (зокрема тимозин, сироватковий фактор тимуса та ін.), лейкотриєни, опромінення (10-15 Гр) Найбільша концентрація IL-2 у крові спостерігається на 3-4 добу після антигенної стимуляції і зберігається протягом 12 днів. IL-2 стимулює ріст і дозрівання самих Т-клітин і утворення ними лімфокінів, а також підвищує активність Т-кілерів, NК-клітин, моноцитів, еозинофілів, тромбоцитів; посилює проліферацію і дозрівання В-лімфоцитів, а також продукцію IgM, IgG та IgА. Серед інших біологічних ефектів IL-2 слід відмітити їх протипухлинну, протиапоптичну дію, а також здатність відміняти розвиток імунотолерантності.

Інтерлейкін-3 (IL-3, М.м.15-36 кД) – мономер зі 133 амінокислотних залишків. Він є поліфункціональним колонієстимулюючим фактором, його називають «ростовим фактором мультипотентних гемопоетичних клітин», оскільки він активує ріст попередників більшості типів клітин кістковомозкового походження. Виробляється в основному Тh1 i Th2, а також В-лімфоцитами, мієлоїдними клітинами, еозинофілами, мастоцитами, кератиноцитами, астроцитами мозку та ін.. При нокауті гена IL-3 порушується розвиток еозинофілів та інших клітин крові. IL-3 іноді називають поліпоетином, оскільки він стимулює проліферацію клітин всіх паростків кровотворення причому на різних етапах. Рецептори для IL-3 є практично на всіх клітинах крові, а також на клітинах ендотелію.

Інтерлейкін-4 (IL-4, М.м.15-22 кД) складається із 129 амінокислотних залишків. Перша його назва – «фактор росту В-лімфоцитів-1». Виділяється в основному Т-хелперами 2 через 48 год. після активації, але його синтез здійснюють також тучні клітини і базофіли. До біологічних ефектів IL-4 слід віднести: активацію проліферації В-лімфоцитів, індукцію синтеза IgG2, IgG3, участь у розвитку алергії за рахунок переключення синтезу антитіл на ІgE, імунне відхилення у диференціації Т-лімфоцитів у бік утворення Тh2, утворення з CD8-клітин активних Т-кілерів, підвищення цитотоксичності макрофагів. Крім того, IL-4 пригнічує секрецію прозапальних цитокінів (IL-1, IL-6, TNF-α) за рахунок чого виявляє протизапальну активність; має протипухлинну дію. При нокауті відповідного гена не утворюються Тh2 та ІgE. Рецептори для IL-4 знайдені на багатьох клітинах.

Інтерлейкін-5 (IL-5, М.м.21,5-60 кД) – гомодимер, мономерна молекула містить 115 амінокислот. Виділяється активованими лімфоцитами (особливо Тh2) і тучними клітинами приблизно через 3 доби від початку антигенної стимуляції. Це – важливий фактор росту В-лімфоцитів, що забезпечує утворення плазмоцитів і синтез антитіл; сумісно з IL-2 стимулює диференціацію Т-кілерів. Прискорює також диференціацію і дозрівання еозинофілів, завдяки чому проявляє антигенльмінтну дію. Блокує апоптоз у еозинофілів.

Інтерлейкін-6 (IL-6, М.м.21-28 кД) – мономер із 184 амінокислот. За структурою має подібність до G-CSF та інтерферона β, тому іноді його називають IF-β2. Клітини-продуценти: моноцити, макрофаги, фібробласти, лімфоцити, ендотеліальні та кровотворні клітини, гепатоцити, кератиноцити та ін.. Синтез IL-6 індукують інші цитокіни (IL-1, TNF-α, IF-γ, ростові фактори), мікробні антигени, мітогени різного походження. IL-6 з’являється слідом за IL-1 та TNF-α вже через 2-3 години після антигенної стимуляції і відноситься до ранніх цитокінів. Його біологічна активність дещо подібна до IL-1 та TNF-α. Він стимулює проліферацію і диференціацію Т- і В-лімфоцитів, мегакаріоцитів і гепатоцитів (з виділенням печінкою білків гострої фази), індукує лихоманку. Це важливий медіатор запалення і фактор гіпертермії. У значних концентраціях його виявляють у крові при інфекційних і аутоімунних хворобах (наприклад, при ревматоїдному артриті), після хірургічних операцій, трансплантацій та при будь-яких інших формах запалення. Окрім того, IL-6 підтримуює ріст ембріональних стовбурних клітин, збільшує секрецію антитіл всіх класів. Нокаут відповідного гена призводить до зниження проявів гострого запалення та пригніченню синтеза IgA. Може підсилювати ріст пухлин по аутокринному типу, хоча підвищує цитотоксичну дію фактора некроза пухлин (TNF-α). Нещодавна було показано, що IL-6 може вироблятись макрофагоподібними зірчастими клітинами передньої долі гіпофіза. Це може вказувати на участь IL-6 у забезпеченні взаємодії між нейро-ендокринною та імунною системами.

Інтерлейкін-7 (IL-7, лімфопоетин 1, М.м.25 кД) – мономер із 152 амінокислот. Продукується стромальними клітинами кісткового мозку та тимуса і стимулює проліферацію та дозрівання ранніх Т- і В-лімфоцитів, тимоцитів, зрілих Т-лімфоцитів, Т-кілерів моноцитів. На цих клітинах є рецептори для зв’язування з IL-7. Цей цитокін є головнішим з лімфопоетинів. У кістковому мозку сприяє диференціації попередників лімфопоезу у бік утворення В-клітин; у тимусі прискорює утворення Т-лімфоцитів, а також забезпечує проліферацію Т-клітин (антигеннезалежну) за межами тимуса. Пригнічує апоптоз завдяки стимуляції синтеза протиапоптичного фактора bcl-2. Функції IL-7 практично не дублюються іншими цитокінами. Про це свідчить той факт, що нокаут гена IL-7 тягне за собою розвиток синдрома важкого комбінованого імунодефіцита.

Інтерлейкін-8 (IL-8, «фактор хемотаксиса нейтрофілів», М.м.8,5-10 кД) містить 72 амінокислотних залишки. Останнім часом включається в родину хемокінів, оскільки є фактором хемотаксису для різних популяцій клітин крові. Виділяється моноцитами, макрофагами, Т-клітинами, фібробластами, гепатоцитами, клітинами ендотелію та ін.. Синтез IL-8 індукується ліпоплісахаридами (ЛПС) грамнегативних бактерій, а також цитокінами – IL-1, IL-3, TNF-α, GM-CSF. Рецептори для сприйняття сигналів від IL-8 є на багатьох клітинах: лімфоцитах, макрофагах, еозинофілах, нейтрофілах, базофілах. IL-8 діє на ці клітини як хемокін і приваблює їх у вогнище запалення. Цей цитокін посилює не тільки хемотаксис, а й метаболічні процеси у клітинах, активує фагоцитарну активність, синтез адгезинів, інтегринів тощо.

Інтерлейкін-9 (IL-9, М.м. 32-40 кД) – мономер із 126 амінокислот. Клітини-продуценти – Т-хелпери 2, активовані IL-1. Синтезується звичайно на добу пізніше інших цитокінів. Основна біологічна функція IL-9 – аутокринне стимулювання проліферації самих Th2. Крім того, IL-9 є ростовим фактором тучних клітин, еритроцитів та мегакаріоцитів; інгібує апоптоз у клітинах тимуса, в тому числі, викликаний кортикостероїдами. У мишей показана його роль у підтримці проліферації лімфом тимуса.

Інтерлейкін-10 (IL-10, М.м. 35-40 кД) раніше відомий як «фактор, інгібуючий синтез цитокінів» і «інгібітор активності Th1”. Цікаво, що ген IL-10 має значну гомологію з ділянкою генома вірусу Епштейна-Барр, який також справляє супресорну дію на імунну систему. Даний інтерлейкін продукується моноцитами, макрофагами, Т-хелперами, В-клітинами, але пізніше, ніж інші цитокіни. IL-10 сприяє розвиткові гуморальної відповіді, cтимулючи В-лімфоцити, тучні клітини, і навпроти інгібує клітинну імунну відповідь через пригнічення антигенпрезентуючої та ефекторної функцій макрофагів, зниження проліферації Т-клітин і продукції цитокінів. Проявляє протизапальну дію, але може стимулювати ріст пухлин. Тому застосування IL-10, як протизапального засобу, викликає сумніви.

Інтерлейкін-11 (IL-11, М.м. 20-23 кД) – мономер із 179-199 амінокислот. Цей фактор продукується під впливом IL-1 фібробластами кісткового мозку та лімфоїдних органів, впливає на стовбурові клітини, мієло-, еритропоез, утворення і диференціювання мегакаріоцитів, тромбоцитів, гранулоцитів і зокрема нейтрофілів, приймає участь у запальних процесах, індукуючи синтез білків гострої фази запалення. Показана участь IL-11 у дозріванні нейронів та інших клітин. Рецептори для IL-11 мають субодиницю подібну до рецептора IL-6 і експресовані на багатьох клітинах.

Інтерлейкін-12 (IL-12, М.м. близько 70 кД) відомий з 1989 як фактор стимулюючий NK–клітини. Це - гетеродимер, що складається з двох субодиниць: 40 кД і 36 кД (відповідно 197 і 306 залишків амінокислот). IL-12 містить фрагменти, подібні до гемопоетичних ростових факторів, субодиниця 36 кД має певну гомологію з IL-6 i G-CSF. Клітинами-продуцентами є моноцити, макрофаги і В-клітини, але окремо субодиницю 40 кД здатні синтезувати багато інших клітин. Стимулююча дія IL-12 спрямована на активацію Т-лімфоцитів, деяких В-лімфоцитів і природних кілерів, які мають рецептори для даного інтерлейкіна. IL-12 відіграє важливу роль у розвитку клітинної імунної відповіді, а саме, сприяє диференціації Th0 з перетворенням їх у Тh-1, проявляє стимулюючу дію у відношенні Т-кілерів і NK-клітин, індукує синтез IF-γ. Завдяки переліченим властивостям IL-12 виявляє антимікробну дію при вірусних, бактеріальних і протозойних інфекціях. Нокаут відповідного гена призводить до розвитку дефіцита Th-1 і IF-γ, який супроводжується важкоперебігаючими внутрішньоклітинними бактеріальними інфекціями. IL-12 демонструє також виразний протипухлинний ефект при незначній цитотоксичності (у порівнянні з IL-2), приймає участь у регуляції гемопоезу взагалі, бере часть у запуску апоптозу в клітинах.

Інтерлейкін-13 (IL-13, М.м. 17-24 кД) складається з 112-132 амінокислот. Це подібний до IL-4 (30% гомології) продукт Тh2. Його здатні синтезувати також Т-лімфоцити CD8 та мастоцити. IL-13 cтимулює ріст В-клітин, але інгібує диференціювання Th-1 з відхиленням у бік утворення Th-2; пригнічує макрофагальну відповідь і синтез макрофагами прозапальних цитокінів (IL-1, IL-6, IL-8, TNF-α) та IL-2; стимулює експресію хемокінових рецепторів і молекул МНС-ІІ на моноцитах і В-лімфоцитах, чим підвищує їх антигенпрезентуючу активність. Сприяє продукуванню плазмоцитами Ig і переключенню синтеза антитіл на IgE, тому є важливим медіатором у патогенезі астми.

Інтерлейкін 14 (IL-14, М.м. 60 кД) – високомолекулярний В-клітинний ростовий фактор. Складається з 483 амінокислот, продукується Т-клітинами і деякими пухлинними В-клітинами, зокрема при лімфомі Беркіта. Рецептори для IL-14 виявлені на В-клітинах. Крім інтерлейкіна 14, вказані рецептори здатні зв’язувати і Bb-компонент комплемента, що свідчить про подібність даних молекул. IL-14 індукує диференціацію активованих антигеном В-клітин (в тому числі і пухлинних), В-клітин пам’яті, але пригнічує синтез антитіл. Крім того IL-14 підсилює експресію bcl-2, що підвищує стійкість В-клітин до апоптозу.

Інтерлейкін-15 (IL-15, М.м. 15 кД) – мономер із 114 амінокислотних залишків. Клітини продуценти – Т-лімфоцити, макрофаги, стромальні клітини кісткового мозку, епітеліоцити та ін. Подібно інтерлейкіну2 IL-15 стимулює проліферацію Т-лімфоцитів (в тому числі цитотоксичних), В-лімфоцитів, NK-клітин, клітин кишкового епітелію. IL-15 виявляє протипухлинну активність завдяки активації цитотоксичної дії природних кілерів і моноцитів. При дефіциті IL-15 в організмі практично відсутні NK-клітини.

Інтерлейкін-16 (IL-16) – тетрамер, який складається з однакових поліпептидних субодиниць (по 130 амінокислот у кожній). Рецепторний комплекс, що звיязує IL-16 включає CD4 на поверхні Т-лімфоцитів. Клітини продуценти: Т-лімфоцити, еозинофіли, тучні клітини (мастоцити). Цей цитокін викликає хемотаксіс (притягує до себе) Т-лімфоцити, моноцити, еозинофіли; захищає від апоптозу Т-лімфоцити, стимульовані IL-2. IL-16 виявляє противірусну дію і пригнічує реплікацію ВІЛ-1 у клітинах крові.

Інтерлейкін-17 (IL-17) – мономер, складається із 155 амінокислотних залишків. Виявлено декілька варіантів IL-17 (B, C, D, E, F) відповідні рецептори. Продукується Th0, Th1, Т-клітинами пам’яті (CD4), а також синовіацитами при ревматоїдному артриті. Індукує продукцію низки цитокінів (IL-6, IL-8, GM-CSF) клітинами епітелію, ендотелію судин, фібробластами; активує поліморфноядерні лейкоцити і прискорює диференціацію нейтрофілів. Все це сприяє розвиткові запальної реакції. Стимулює ангіогенез.

Інтерлейкін-18 (IL-18, друга назва IGIFinterferon-γ inducing factor, М.м. 24 кД) – мономер із 193 залишків амінокислот. Клітини-продуценти: активовані макрофаги, в тому числі купферовські клітини печінки, дендритні клітини, Т- і В-лімфоцити. IL-18 індукує синтез IF-γ Т-лімфоцитами і NK-клітинами, сприяє диференціації Th-1 і розвиткові клітинної імунної відповіді. Інтерлейкін-18 належить до прозапальних цитокінів, оскільки стимулює синтез інших цитокінів з прозапальною дією (IL-1, IF-γ, TNF-α, MIP-α), за умов його гіперпродукції можуть відбуватися деструктивні зміни у тканинах і виникати аутоімунні хвороби. IL-18 приймає участь у запуску апоптоза і завдяки цьому проявляє протипухлинну дію.

Інтерлейкін 19 (IL-19, або IL-10C, М.м. 20 кД) складається з 177 амінокислотних залишків, за складом амінокислот має 25% гомології з IL-10, але не зв’язується з його рецепторами. Синтез IL-19 здійснюється моноцитами під впливом ЛПС грамнегативних бактерій, індукується IL-4, IL-13 та GM-CSF, але гальмується IF-γ. Зі свого боку IL-19 стимулює виробку прозапальних цитокінів IL-6 i TNF-α, завдяки чому індукує апоптоз.

Інтерлейкін 20 (IL-20) - цитокін, подібний за амінокислотним складом до IL-10 і IL-19 (26% і 41% гомології відповідно), складається з 176 амінокислот. Продукується кератиноцитами і аутокринно регулює їх власну участь у епідермальній диференціації і запаленні. На кератиноцитах експресуються рецептори до IL-20, при псоріазі їх кількість значно підвищується.

Інтерлейкін 21 (IL-21, М.м. 18,6 кД) складається з 131 аміноксилотного залишка, має риси подібності до IL-2 та IL-15. Синтез інтерлейкіна 21 здійснюється в основному Т-хелперами. Рецептори IL-21 експресуються на клітинах лімфоїдної тканини, тимуса, селезінки і здатні зв’язувати не тільки IL-21, а й перелічені вище та інші інтерлейкіни. IL-21 стимулює проліферацію кістковомозкових клітин-попередниць макрофагів і лімфоцитів (CD16 і CD3), наївних Т-клітин, Т-лімфоцитів CD8, В-клітин, але не впливає на утворення Т-клітин пам’яті. У природних кілерів IL-21 посилює експресію CD56, в експериментах на мишах демонструє протипухлинну дію.

Інтелейкін 22 (IL-22, або TIF – Т-клітинний індукований фактор, М.м. 25 кД) включає 180 амінокислотних залишків і має спорідненість з IL-10 (20% гомології). В нормі синтезується постійно клітинами тимуса та головного мозку, а під впливом IL-9 – Т-клітинами і мастоцитами, лектини індукують синтез IL-22 спленоцитами. Інтерлейкін 22 належить до групи прозапальних цитокінів, при індукції ліпополісахаридами (ЛПС) грамнегативних бактерій він викликає виробку білків гострої фази, чим сприяє розвитку запалення у тканинає. Інгібує синтез IL-4 Т-хелперами 2.

Інтерлейкін 23 (IL-23) – димер, що складається з двох субодиниць (М.м. 40 і 19 кД). Секреція димерного інтерлейкіна в нормі здійснюється активованими дендритними клітинами, а під впливом вірусу парагрипа Сендай – ще й макрофагами. Дія IL-23 спрямована на посилення проліферації Т-клітин, в тому числі і Т-клітин пам’яті і викликає синтез цими клітинами IF-γ. Синтез неповноцінного IL-23 (із однією субодиницею 19 кД) у трансгенних мишей призводив до карликовості, безпліддя, системного запалення з високим рівнем TNF-α та IL-1 і загибелі у ранньому віці.

Інтерлейкін 24 (IL-24, або супресор здатності зумовлювати пухлини ST16) складається з 206 амінокислотних залишків. Може синтезуватися нормальними епітеліальними та фібробластними клітинами, але дефектні аденовіруси здатні індукувати підвищений рівень експресії даного лімфокіна. Завдяки цьому спостерігається супресія пухлинного росту і вмикання апоптозу в ракових клітинах (меланом, остеосарком, гліобластом, карцином товстої кишки, легень, грудної залози та ін.). Приймає участь у диференціації мегакаріоцитів.

Інтерлейкін 25 (IL-25, стимулюючий фактор клітинної проліферації SF20, М.м. 18,5 кД) складається із 161 амінокислотного залишка. Синтезується стромальними клітинами кісткового мозку, є стимулятором проліферації лімфоїдних, але не мієлоїдних клітин. Рецептори для IL-25 експресовані на поверхні клітин тимуса. При екзогенному введенні IL-25 у мишей спостерігалися гіперплазія епітеліальних клітин, підвищувалася продукція слизу та гіперреактивність дихальних шляхів, у крові зростав рівень IL-4, IL-5, IL-13, фактора хемотаксиса еозинофілів і внаслідок цього розвивалася значна еозинофілія у бронхах та легенях.

Інтерлейкін 26 (IL-26, М.м. 20 кД) – димер, що складається з 171 амінокислоти, подібний до IL-10 (25% повного і 47% часткового співпадання амінокислот). Синтезується нормальними клітинами деяких субпопуляцій Т-лімфоцитів, але його продукція клітинами, зараженими вірусом герпеса, значно збільшується.

Інтерлейкін 27 (IL-27, М.м. 22 кД) – гетеродимер, що містить 202 амінокислоту і складається з двох білкових субодниць, які мають подібність до субодиниць IL-12. Продукується активованими антигенпрезентуючими клітинами (АПК), в тому числі у мозку, і стимулює проліферацію Т-клітин з утворенням клону CD4-лімфоцитів (Т-хелперів), але не клітин пам’яті. Сумісно з IL-12 індукує синтез IF-γ наївними CD4-клітинами, має протипухлинну дію.

Інтерлейкін 28 (IL-28) складається з 200 амінокислот. Цей цитокін може бути віднесений до родини інтерферонів, оскільки має значну гомологію з інтерферонами І типу (зокрема IF-α2) і представлений двома формами – IL-28A i IL-28B (ідентичні на 96%), що раніше позначалися як IF-λ2 і IF-λ3. Інтерлейкін 28 продукується клітинами багатьох типів і особливо у відповідь на вірусну інфекцію або під дією дволанцюгової РНК. Рецептори для IL-28 також експресуються на багатьох клітинах крові і тканин. Зв’язування IL-28 з рецепторами клітин захищає останні від вірусів, але не виявляє антипроліферативної дії.

Інтерлейкін 29 (IL-29, М.м. 22 кД) складається з 200 амінокислот, відноситься також до родини інтерферонів І типу, раніше був описаний як IF-λ1. Інтерлейкін 29 має значну гомологію з обома формами IL-28, на 81% ідентичний з ними і виявляє подібну біологічну активність.

Інтерлейкін 30 (IL-30) представляє собою розчинну форму однієї з субодиниць IL-27 (р28). Під дією віруса Епштейна-Барр стимулює проліферацію наївних Т-лімфоцитів CD4, індукує синтез IF-γ, регулює утворення Тh1, але не клітин пам’яті. На клітинах зв’язується з рецепторами IL-27.

Інтерлейкін 31 (IL-31) синтезується активованими Th2 і спрямований на активацію моноцитів та епітеліальних клітин, які мають рецептори для сприйняття сигналів від цього цитокіна. IL-31 викликає запалення з утворенням у тканинах інфільтратів і бере участь у розвитку атопічних захворювань шкіри.

Інтерлейкін 32 (IL-32) продукується клітинами імунної системи. Вперше був ідентифікований у NK-клітин в чотирьох варіантах (α,β,γ,δ). IL-32 стимулює продукцію IL-8, TNF-α, MIP-2 і відіграє важливу роль у регуляції запальних та аутоімунних процесів.

  1   2   3   4   5
написать администратору сайта