Главная страница
Навигация по странице:

  • 1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема

  • 2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення

  • Діти зі зниженим зором

  • Причини виникнення зорової патології прийнято поділяти на вроджені і набуті.

  • 3. Особливостей психічного розвитку у дітей з порушеннями зорового аналізатора

  • 4. Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції

  • Тема. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушенням зору (питання тифлопедагогіки)


    Скачать 28.2 Kb.
    НазваниеТема. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушенням зору (питання тифлопедагогіки)
    АнкорLektsiya_4_Tiflopedagogika (1).docx
    Дата13.03.2018
    Размер28.2 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаLektsiya_4_Tiflopedagogika (1).docx
    ТипДокументы
    #14021

    Тема. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушенням зору (питання тифлопедагогіки).

    План

    1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема.

    2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення.

    3. Особливостей психічного розвитку у дітей з порушеннями зорового аналізатора

    4. Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції


    1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема

    Найбільшу кількість інформації про навколишній світ людина отримує через зір. Такі ознаки предметів, як світло, колір, форма, відстань, протяжність, розмір ми отримуємо завдяки зору. Розвиток орієнтування в просторі також значною мірою залежить від зорового сприймання. Зорові відчуття забезпечують людину найбільш диференційованими відомостями про те, що її оточує.

    Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Він складається з рецепторної частини (сітківки), зорових шляхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів (підкіркових і кіркових). Периферійна частина зорового аналізатора — це очне яблуко із захисним (повіки, зіниця) і допоміжним (сльозові органи, м'язи очей, кон'юнктива) апаратом ока.

    .Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору є аномалії рефракції (міопатія, гіперметропія, астигматизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зорового нерва, патологія судинної оболонки та сітківки ока, уроджені вади розвитку, глаукома, наслідки травм та опіки очей. У 85-95% випадків важка патологія очуй у дітей є вродженою.

    Сліпі діти не можуть безпосередньо сприймати візуальні та просторові ознаки об'єктів і явищ, що негагивно відображається на розвитку їхньої рухової активності, ускладнює орієнтацію в просторі, збіднює чуттєвий досвід, перешкоджає розвитку образного мислення.

    Як вже зазначалось, втрачена функція зору компенсується у сліпих дітей за допомогою активної діяльності збережених аналізаторів — слухового, тактильного, смакового, шкіряного та ін. У процесі розвитку в сліпих утворюються нові способи сприймання та аналізу дійсності, орієнтування в просторі, що відіграє відповідну роль у їхній пізнавальній діяльності. Велику роль тут набувають спеціально організоване навчання і виховання сліпих дітей, що попереджає і коригує виникнення вторинних відхилень їхнього розвитку, формує та стимулює компенсаторні процеси. Принципово важливим для забезпечення успішного компенсаторного розвитку сліпих є формування у них високих соціальних мотивів, забезпечення свідомості та активності у різних видах діяльності, виховання настирності та самостійності, опгимізація процесу їхнього спілкування у колективі.

    2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення

    Порушення зору можуть бути вродженими і набутими.

    Вроджена сліпота обумовлюється ушкодженням або захворюванням плоду в період внутрішньоутробного розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторів.

    Набута сліпота в основному виникає внаслідок захворювань органів зору - сітківки, рогівки або захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менін- гоенцефаліт), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень головного мозку або очей.

    Розрізняють прогресуючі і стаціонарні порушення зорового аналізатора. При прогресуючих порушеннях відбувається поступове погіршення зорових функцій під впливом патологічного процесу. Наприклад, при глаукомі підвищується внутрішньо очний тиск і відбуваються зміни в тканинах очей. Зір знижується під впливом пухлин головного мозку. При недотриманні санітарно-гігієнічних норм при читанні і письмі відбувається розвиток короткозорості та далекозорості.

    До стаціонарних дефектів зору відносять перш за все вроджені вади: мікрофтальм — природжена аномалія розвитку, що характеризується зменшенням розміру одного або обох очей різного ступеня вираження; колобома — дефект райдужної оболонки або судинної оболонки очного яблука; астигматизм — поєднання в одному і тому ж оці різних видів рефракції; катаракта - помутніння кришталика ока. Причинами цих хвороб можуть стати наслідки деяких захворювань або операцій, але при цьому сам процес хворобливого зниження зору припинився.

    Дітей з порушеннями зору поділяють на дві групи з психолого-педагогічних позицій.

    Сліпота — різко виражений ступінь аномалії розвитку і порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим або дуже обмеженим зорове сприймання дійсності внаслідок відсутності зору або глибокого порушення гостроти центрального зору (від 0 до 0,4), чи звуження поля зору (до 10°-15°) при більш високій гостроті зору. Такий розлад зору призводить до інвалідності.

    У соціальному розумінні виділяють:

    ■ практичну сліпоту — втрачається здатність орієнтуватись у навколишньому оточенні, пересуватись без сторонньої допомоги поза оселею, хоча людина може володіти світловідчуттям;

    ■ побутову сліпоту - різко знижується гострота зору загалом (0,02);

    ■ виробничу сліпоту — зір падає настільки, що людина не може працювати навіть за умови застосування будь-яких оптичних засобів;

    ■ професійну сліпоту – зір падає на стільки, що виконання звичної професійної діяльності стає неможливим.

    Сліпі діти це діти з порушеннями зорового аналізатора, у яких повністю відсутні зорові відчуття або має місце незначне світловідчуття або залишковий зір до 0,04 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції. Сліпі діти поділяються на сліпонароджених і осліплих. Сліпонароджені це діти, які народились сліпими або втратили зір до становлення мовлення, тобто приблизно до 3-х років.

    За ступенем порушення зору сліпі діти поділяються на:

    1) абсолютно (тотально) сліпих, до яких відносяться і діти з залишковим світловідчуттям на рівні розрізнення світла і тіні або зі звуженням поля зору. Поле зору це npocmip,yci точки якого видно при непорушному погляді. B нормі поле зору дорівнює 180° по горизонталі та 110° по вертикалі, аледля червоного, синього та зеленого кольорів та для предметного бачення воно звужується також і в нормі. Звуження поля зору до 10° діагностується як сліпота;

    2) частково (парціально) сліпих, до яких відносять дітей із залишковим зоровим сприйняттям, яке дозволяє розрізняти на близькій відстані контури предметів; дітей із гостротою зору від 0,01 до 0,04, що дозволяє орієнтуватись під час ходьби, розрізняти на деякій відстані форми предметів та яскраві кольори.

    Діти зі зниженим зором — це діти, які мають захворювання очей, що викликає стіііке зниження гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції), або зі звуженням поля зору до 20° від точки фіксації.

    Крім зниження гостроти зору та звуження поля зору слабкозорі діти можуть мати й інші відхилення в роботі зорового аналізатора — порушення сприймання кольору і світла, периферійний і бінокулярний зір.

    Причини виникнення зорової патології прийнято поділяти на вроджені і набуті.

    Вроджені порушення зорової функції обумовлюються генетичними факторами (наприклад спадковими формами вроджених катаракт) а також — хворобливими впливами на організм у період ембріонального розвитку. У цьому аспекті для вагітної жінки небезпечними є такі фактори, що викликають зорову патологію: токсоплазмоз; захворювання червінкою, особливо в перші місяці вагітності, коли у плоду відбувається формування зорової системи; різні патології під час пологів, що викликають крововиливи в мозок у ділянці очей, переломи та зміщення кісток черепа.

    Зорова патологія вродженого перинатального характеру становить 70% випадків від загальної кількості очних захворювань; зорова патологія, що є наслідком грубого ураження центральної нервової системи — 8%; зорова патологія як наслідок безпосередньої травматизації органу зору — 4%.

    Набуті зорові аномалії поширені значно менше, ніж вроджені. У цьому аспекті значну роль відграють досягнення медицини, заходи профілактичного характеру, внаслідок чого практично ліквідовані випадки глибоких порушень зору у дітей, викликані різними інфекціями. Проте набуту зорову патологію можуть викликати ускладнення після таких захворювань організму, як грип, туберкульоз, менінгіт, менінгоенцефаліт, віспа, кір, трахома, туберкульоз очей, скарлатина, а також травматичні пошкодження мозку і очей.

    3. Особливостей психічного розвитку у дітей з порушеннями зорового аналізатора

    У таких дітей послаблюються або повністю порушуються зв'язки між зоровими та іншими системами, які беруть участь у сприйманні. Порушення в історично сформованій системи взаємодії аналізаторів викликають зміни у процесах чуттєвого пізнання, негативно відображаються на рівнях чутливості окремих аналізаторних систем і на процесах сприймання і формування уявлень. Так, порушується зорово-кінестетичний контроль, який відповідає за якісне поєднання рухів руки, оскільки рука одночасно і виконує рух, і контролює його. Таким чином, глибокі порушення зору впливають на якість отримання інформації, яка надходить через інші аналізатори. Внаслідок компенсаторного пристосування порушена система взаємодії аналізаторів перебудовується і починає адекватніше відображати зовнішні впливи;

    При глибоких порушеннях зору сітківка ока менше працює і поступово замість розвитку зорових відчуттів та сприймань спостерігається їх більше зниження. Одночасно не розвиваються і дотикові сприймання, які мають виконувати компенсаторну функцію, оскільки наявність навіть незначного залишкового зору загальмовує розвиток активного дотику;

    Найважливішою причиною недостатньої повноти і точності відображення при порушеннях зору є зниження пізнавальної активності.

    Ha розвиток вшцих форм пізнавальної діяльності (логічного мислення і мовлення, довільного запам'ятовування, цілеспрямованої уваги тощо) слігіота відображається опосередковано, викликаючи якісні відмінності, залежно від особливостей зорового сприймання. Спостерігається дисгармонія у взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій. Так, переважанням словесно-логічної форми гіізнання над чуттєвою можна пояснити те, що сліпі діти мають іноді досить великий запас абстрактно-словесних, формально правильних, але не наповнених конкретно-предметним змістом знань, спостерігається також певне відставання у розумінні слів із конкретним значенням.

    Ha відміну від сліпонароджених, діти, що осліпли після певного періоду нормального розвитку, зберігають зорові уявлення, сформовані у них раніше. Такі сліди зорових уявлень залишаються у свідомості дитини завдяки образній пам'яті і відіграють важливу роль у відновленні образів і предметів під час сприймання їхнього словесного опису. Ступінь збереження зорових уявлень залежить від віку, в якому відбулось порушення зору, від змісту і організації пізнавальної діяльності сліпих дітей. Необхідно відзначити, що образні уявлення у них можуть зберігатись досить довго, навіть протягом усього життя.

    4. Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції

    у спеціальних закладах

    Станом на 2009 рік в Україні працюють 6 шкіл для сліпих дітей, в яких навчаються біля 850 учнів; 29 шкіл для дітей зі зниженим зором, в яких навчаються близько 4400 учнів; 102 дошкільних заклади, в яких виховується близько 8000 дітей із зоровими патологіями різної глибини. Дорослих сліпих людей в Україні налічується близько 70 000.

    Зміст навчання у школі-інтернаті для дітей зі зниженим зором більшою мірою відповідає змістові освіти у загальноосвітній школі. Проте терміни вивчення освітнього матеріалу збільшуються. Зміст окремих предметів (трудове навчання, малювання, креслення, фізкультура) зазнає деяких змін. Протягом навчання діти проходять професійно-трудову підготовку і одержують професію. Наповнюваність класів у цій школі — до 12 дітей. Велика увага у закладах приділяється дотриманню спеціальної системи гігієнічних заходів з охорони і розвитку неповноцінного зору, нормативам освітлення, режиму зорового навантаження.

    Випускники, які отримують атестати про закінчення цих шкіл, мають право вступати до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів на спеціальності, одержання яких не протипоказано особам з порушеннями зорової функції.

    в умовах загальноосвітньої школи

    Діти із нерізко виразними порушеннями зорової функції цілком можуть навчатись в умовах масової школи. Питання про це вирішується з урахування таких факторів, як:

    • конкретний зоровий діагноз і відповідні рекомендації лікаря-офтальмолога;

    • рівень соціальної адаптації дитини та її орієнтації у просторі;

    • психологічна готовність дитини та її родини до спільного навчання із здоровими дітьми;

    • можливість створення школою відповідних умов для дитини та фаховий нсихолого-педагогічний супровід.

    Вчителю, який буде навчати дитину з порушеннями зорової функції, необхідно добре знати її психологічні особливості та варіанти їх проявів у освітньо-виховному процесі. Важливого значення набуває й підготовка учнівського та батьківського колективу до перебування у класі дитини з вадами зору. Дітям слід пояснити, чому один з однокласників буде носити окуляри (чи сказати про інші особливості), налаштувати, чим вони можуть допомогти своєму товаришеві, сформувати у них позитивне ставлення до нього. Так само певну підготовчу роботу слід провести й з дитиною із вадами зору: вона має бути готовою до подолання труднощів, до співпраці з іншими на рівноправних засадах. У дитини з вадами зору часто виникають труднощі спілкування з іншими людьми, особливо ведення діалогу. Допомогу у подолання цієї проблеми можуть надати і вчитель, і психолог, і логопед. Рівень допомоги та її зміст визначається після повного обстеження дитини та спостереження за нею у процесі навчання й виховання.

    При наявності у класі дитини з порушеннями зорової функції вчитель у процесі навчання повинен використовувати й певні корекційні прийоми для реалізації індивідуального підходу. Наведемо деякі з них.

    Особливості корекційної роботи у навчанні дітей з вадами зорової функції

    • дитина повинна сидіти так, щоб бачити написане на дошці без напруження і окулярів;

    • час від часу їй треба дивитись у вікно;

    • робоче місце дитини має бути гарно освітленим;

    • в організації робочого місця, обсягу матеріалу, наочності й методів навчання необхідно враховувати конкретний зоровий діагноз. Наприклад, короткозору дитину слід посадити ближче до дошки, а далекозору — подалі;

    • наочні посібники мають бути чіткими, яскравими, не дрібними. Якщо вчитель показує завдання на дошці, то він має переконатись, що дитина все бачить. Інакше вона виконає завдання неправильно не через його нерозуміння, а внаслідок неповноцінного його сприймання;

    • зорову роботу слід чергувати з усною чи дотиковою, враховуючи підвищену втомлюваність зору;

    • для зняття зорової вгоми після 10-15 хвилин зорового навантаження виконати спеціальні розслаблюючі вправи;

    • не перебільшувати обсяг домашніх завдань, щоб не перевантажувати зір. Наголосимо, що ця вимога стосується як дітей з вадами зору, гак і здорових учнів. Адже постійне перевантаження зорової функції може призвести до її порушення;

    • у роботі з дітьми використовувати не лише зір, а й збережені аналізатори (тобто у процесі обстеження об'єктів, наочності залучати дотик, нюх, слух);

    • враховувати повільність дитини при виконанні письмових завдань, читанні. 3 цією метою коригувати обсяг роботи, щоб учень не відставав від зрячих однокласників; використовувати компенсаторні механізми пам'яті, які сприятимуть підтримці оптимального темпу роботи;

    • з метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі класу для них необхідно підготувати індивідуальний дидактичний матеріал, наприклад, картки, таблиці, схеми;

    • слідкувати за поставою дитини: відстань від очей до робочої поверхні має бути не меншою за 30 см, для читання використовувати підставки;

    • мовлення вчителя має бути чітким, виразним, зрозумілим; вчитель має вголос коментувати всі свої дії (малювання, показ, письмо га ін.);

    • можна використовувати спеціальні адаптивні умови, наприклад, оптичні (окуляри, лінзи, призми), неоптичні (фломастери чорного кольору, кольорові маркери тощо).
    написать администратору сайта