Главная страница
Навигация по странице:

  • 3.1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ 3.1.1. Гарантії прав на охорону праці, пільги та компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці.

  • 3.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИЧИН І МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ ТА ПРОФЗАХВОРЮВАНЬ 3.2.1. Шкідливі й небезпечні виробничі факторі та їх класифікація.

  • 3.3. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ 3.3.1. Повітря робочої зони.

  • 3.3.2. Мікроклімат виробничих приміщень

  • Проводимо оціночний розрахунок параметрів мікроклімату в приміщені.

  • 3.4. ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ НА ВИРОБНИЦТВІ 3.4.1. Електробезпека

  • 3.5. ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ 3.5.1. Пожежна безпека

  • Охорона праці (розділ бакалаврської роботи). Закон України Про охорону праці та інших нормативноправових документів для захисту трудових прав людини 36


    Скачать 48.04 Kb.
    НазваниеЗакон України Про охорону праці та інших нормативноправових документів для захисту трудових прав людини 36
    АнкорОхорона праці (розділ бакалаврської роботи).docx
    Дата15.01.2018
    Размер48.04 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаОхорона праці (розділ бакалаврської роботи).docx
    ТипЗакон
    #10783

    РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ.
    Курс «Охорона праці» необхідний для регулювання і виконання завдань, правил, обов'язків на робочому місці і створення умов для захисту свого здоров'я, попередження нещасних випадків, які відбуваються з вини працівника або роботодавця, можуть призвести до втрати здоров'я, забезпечення гарантії виплати компенсації за втрату здоров’я на виробництві. Для виконання цих законних правових норм використовується Закон України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових документів для захисту трудових прав людини [36].

    Мета розділу – дати загальні наукові основи безпечних методів роботи, забезпечення нормальних умов для високопродуктивної праці співробітників, що запобігають виробничому травматизму, профзахворюванням, аваріям, пожежам і т.д. в виробничих приміщеннях та на робочих місцях офісного приміщення.
    3.1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
    3.1.1. Гарантії прав на охорону праці, пільги та компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці.

    У Законі України « Про охорону праці », який був прийнятий Верховною Радою № 2694-XII 14.10.1992 р., є 7 стаття про право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Кожному працюючому громадянину повинні надавати: безкоштовне харчування у якому мають бути, якісні харчові продукти; путівку на відновлення свого повноцінного здоров'я, має бути забезпечення санітарно-курортним путівками для відновлення здоров'я, скорочення тривалості робочого часу і оплата праці у підвищеному розмірі прожиткового мінімуму, а не нижче прожиткового мінімуму. Розглянемо докладно статтю 7 «Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці» - Закону України « Про охорону праці».

    Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

    У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

    Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором, угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

    Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніше ніж за 2 місяці, письмово повідомити працівника про зміни виробничих умов і розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

    Варто врахувати, що пільги й компенсації, визначені законодавством обов'язковими для виконання і зменшенню не підлягають [19].


    3.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИЧИН І МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ ТА ПРОФЗАХВОРЮВАНЬ
    3.2.1. Шкідливі й небезпечні виробничі факторі та їх класифікація.

    Шкідливі виробничі фактори - це фактори середовища і трудового процесу, які можуть викликати професійну патологію, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних та інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров'я нащадків.

    Небезпечний виробничий чинник – це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах, приводить до травми або погіршення його здоров'я.

    До таких чинників відносяться: рухомі машини і механізми (підйомно-транспортне устаткування); електричні ланцюги, замикання яких може відбутися через тіло людини; підвищений рівень статичної електрики; підвищена або знижена температура навколишнього середовища і ін. Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів дана в ДСТУ 12.0.003. «ССБТ. Небезпечний виробничий фактор - це фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах призводить до травми або раптового різкого погіршення здоров'я. (ДСТУ 12.002-80). Класифікація»

    Вони мають таку класифікацію як: фізичні фактори — температура, вологість і рухливість повітря, неіонізуючі електромагнітні випромінювання (ультрафіолетове, видиме, інфрачервоне, лазерне тощо), статичні, електричні і магнітні поля, іонізуючі випромінювання, виробничий шум, вібрація, ультразвук тощо; 2) хімічні фактори, у тому числі деякі речовини біологічної природи (антибіотики, вітаміни, гормони, ферменти); 3) біологічні чинники (патогенні мікроорганізми, препарати, що містять живі клітини та спори мікроорганізмів, білкові препарати); 4) фактори трудового процесу, що характеризують напруженість праці (інтелектуальні, сенсорні та емоційні навантаження, монотонність навантажень, режим роботи); 5) фактори трудового процесу, що характеризують тяжкість фізичної праці (фізичне динамічне навантаження, маса що піднімається, і переміщуваного вантажу, стереотипні робочі руху, статичне навантаження, робоча поза, нахили корпусу, переміщення в просторі) [15].

    3.3. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ

    3.3.1. Повітря робочої зони.

    Повітря робочої зони характеризується мікрокліматичними параметрами середовища, до яких прийнято відносити температуру повітря, вологість і швидкість його руху, а також барометричним тиском і швидкістю його зміни, тепловими випромінюваннями, наявністю шкідливих речовин, аероіонів, пилу, які суттєво впливають на функціональну діяльність людини, його самопочуття, здоров'я і на надійність роботи обчислювальної техніки.

    Коротко охарактеризуймо основні параметри метеорологічних умов (мікроклімату). Температура (t,°С) є одним з основних параметрів повітря, що характеризує його тепловий стан (ступінь нагрітості), тобто кінетичну енергію молекулярних рухів повітря. Вологовміст повітря у виробничому приміщенні оцінюється відносною вологістю (ф,%), тобто відношенням абсолютної вологості до максимально можливої при цій температурі. Швидкість (рухливість) повітря (V, м/с) оцінюється вектором усередненої швидкості переміщення повітряних потоків (струменів) під дією різних сил, що їх викликають. Під атмосферним тиском (Р, мм рт. ст.) розуміють модуль величини, яка характеризує інтенсивність сил, зумовлених масою вищого стовпа повітря на одиницю поверхні. Нормальним прийнято вважати тиск, що дорівнює 1013,25 ГПа (760 мм рт. ст.). Для перерахування в гектопаскалі тиску, вираженого в мм рт. ст., користуються таким співвідношенням: Р, ГПа = 4/ЗР, мм рт. ст.

    Класифікація (за ступенем та характером дії на людину). При зміні температури повітря, швидкості його руху та вологості, при наявності поблизу людини нагрітих поверхонь, в умовах фізичної роботи, тощо ці співвідношення істотно змінюються. Значне відхилення метеорологічних умов робочої зони від оптимальних може бути причиною ряду фізіологічних порушень в організмі працівників, призвести до різкого зниження працездатності й навіть до професійних захворювань. Численними дослідженнями встановлено однозначно негативний вплив несприятливих метеорологічних умов (дискомфортний мікроклімат) на безпеку життєдіяльності людини в процесі праці. Якщо обсяг і напруженість праці залишаються незмінними, а температура навколишнього середовища становить 30°С, тобто на 10°С вище оптимальної, то продуктивність праці на початку зміни буде нижчою на 20-25%, а наприкінці — нижчою на 40-50% від продуктивності за оптимальної температури (20°С). Найсильніше несприятливі умови мікроклімату позначаються на людях, старших 45 років, тобто на працівниках, що мають високу кваліфікацію і приносять виробництву велику користь. Вологість дуже впливає на організм людини, на його терморегуляцію. Висока відносна вологість характерна для ряду цехів шкіряного, паперового виробництва, шахт, пралень та ін. Надлишкова вологість (понад 80%) ускладнює випаровування вологи з поверхні шкіри. Це може призвести до погіршення загального стану і зниження працездатності людини. Підвищена вологість повітря (понад 75-85%) у сполученні з низькими температурами чинить значний охолоджуючий вплив, а в поєднанні з високими викликає перегрівання організму. Знижена відносна вологість (нижче 18-20%) також є несприятливою для людини, оскільки призводить до висихання слизових оболонок і зниження захисної функції верхніх дихальних шляхів. Швидкість (рухливість) повітря на робочих місцях у виробничих приміщеннях має велике значення для створення сприятливих умов праці. Треба зазначити, що організм людини починає відчувати повітряні потоки при швидкості близько 0,15 м/с. Причому якщо ці повітряні потоки мають температуру до 36°С, вони освіжають людину, а при температурах вище 40 С - пригнічують. У зимовий час швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,2...0,5 м/с, а влітку 0,2... 1,0 м/с. У гарячих цехах допускається збільшення швидкості обдуву робітників (повітряне душування) до 3,5 м/с. Виробнича діяльність людей на поверхні землі протікає звичайно при атмосферному тиску, близькому до тиску над рівнем моря, тобто 1000 ГПа. Однак у ряді випадків атмосферний тиск як виробничий фактор може бути у двох основних формах: підвищений і знижений атмосферний тиск. Організм людини опиняється в умовах підвищеного тиску газового середовища в процесі водолазних спусків і кесонних робіт (будівельні роботи при спорудженні опор мостів, фундаментів гідротехнічних споруд, при проході стовбурів шахт, у портовому і доковому будівництві). Визначальним фактором на кесонних роботах є підвищений тиск, що сприяє розвитку "кесонної хвороби". У хворих на кесонну хворобу виникають тягучі болі у м'язах, суглобах, кістках рук і ніг, іноді в грудях, у шлунку й у вухах, з'являється сверблячка і крововиливи, запаморочення, головні болі, кашель і задишка. У тяжких випадках цієї хвороби можуть з'явитися судоми, блювота, розлад мови, глибоке знепритомлення, зниження серцевої діяльності, параліч. Усі ці випадки (форми) мають тяжкі наслідки, а деякі з них призводять до летального кінця [37].

    3.3.2. Мікроклімат виробничих приміщень

    Мікроклімат виробничих приміщень - це метеорологічні умови внутрішнього середовища приміщень, які діють на організм людини поєднаннями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання; комплекс фізичних факторів, що впливають на теплообмін людини з навколишнім середовищем, на тепловий стан людини і визначають самопочуття, працездатність, здоров'я і продуктивність праці.

    Параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається сталою (36,6 °С). Це досягається завдяки терморегуляції - властивості організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем. У разі незадовільних мікрокліматичних умов у організмі людини для підтримання сталої температури тіла починають відбуватися різні процеси, спрямовані на регулювання теплоутворення і тепловіддачі. При температурі повітря в межах 15-25 °С теплоутворення організму майже не змінюється (зона байдужості). Наприклад, вищій температурі повітря відповідає більша швидкість руху повітря, а вищій відносній вологості - нижча температура повітря. Так, на людину чинять однаковий тепловий вплив наступні співвідношення температури та відносної вологості повітря (у разі відсутності руху повітря): 17,7 °С - 100 %; 18,3 °С - 90%; 20,7°С - 50%; 22,3°С - 30%. При виконанні фізичної праці ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегуляторній функції організму при ї - 25-26 °С (відносна вологість 40-60 %) [6].

    Нормування, прилади контролю для визначення температури повітря у виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри. Так, наприклад, термометр метеорологічний скляний ТМ-6 має діапазон виміру від -30 до +50 С, похибка вимірювання 0,2°С. Термоанемометр ЭА-2м визначає температуру повітря в межах від 10 до 60°С, а термоанемометр ТА-8м в межах від 0 до 60°С. Найчастіше температуру повітря визначають за сухим термометром психрометра. В приміщеннях, де є значні джерела променистого тепла, для більш точного визначення фактичної температури повітря застосовується подвійний термометр, який складається з двох термометрів - один з зачорненим термобалоном, а другий - з посрібленим. Швидкість руху повітря в приміщеннях вимірюють приладами: анемометрами, термоанемометрами, анемометрами (крильчастими, індукційними та чашковими). Відносну вологість повітря визначають стаціонарними або аспіраційними психрометрами. Психрометри складаються із сухого та вологого термометрів. Резервуар вологого термометра міститься у зволоженому середовищі. За різницею показників термометрів, користуючись психрометричною таблицею, визначають відносну вологість. Для реєстрації атмосферного тиску застосовують барометри. Найбільш поширеними в промисловості і в побуті є барометри анероїди. При необхідності реєстрації параметрів мікроклімату протягом часу вживають самописні прилади: термографи, гігрографи, барографи та ін.

    Мікроклімат виробничих приміщень зумовлюється технологічним процесом і певною мірою зовнішніми метеорологічними умовами. Цехи, в яких тепловиділення від обладнання, матеріалів, людей, сонця перевищують 20 ккал на 1 м3 за годину, відносяться до гарячих. Так, при підвищенні температури до 26°С вона зменшується на 4 з кожним градусом, а при подальшому її підвищенні до 30°С — на 6А. В. Васильєвою виділені три температурних режими: від 0 до 25°С; від 25 до 35°С і від 35 до 50°С. В умовах, коли температура повітря дорівнює або перевищує температуру тіла працівника, віддача тепла організмом відбувається шляхом випаровування вологи. Разом з водою організм втрачає солі і вітаміни, в зв’язку з чим він не справляється з віддачею тепла і наступає перегрівання — теплова гіпертермія. Ознаками її є підвищення температури, сильне потовиділення, спрага, збільшення частоти дихань і пульсу, задишка, головний біль, запаморочення. Перегрівання організму може виявлятися в трьох формах: легкій і середній гіпертермії, тепловому ударі (важка форма гіпертермії) і судомній хворобі. Тепловий удар супроводжується раптовою втратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40—41°С, слабим частим пульсом, припиненням потовиділення. Судомна хвороба характеризується порушенням водно-солевого обміну, судомами м’язів, кінцівок, діафрагми, потовиділенням, згущенням крові. В таких умовах теплоутворення не компенсує втрату тепла і у працівника знижується температура, з’являється слабість і сонливість. Переохолодження призводить до розладу обміну речовин органів, найбільш віддалених від серця, — пальців рук, ніг, носа, а також до зниження опірності організму до різних захворювань. Найбільш поширеними при цьому є захворювання периферійної нервової системи (радикуліти, невралгії), загострення суглобового і м’язового ревматизму, плеврит, бронхіт та ін. [39].

    Проводимо оціночний розрахунок параметрів мікроклімату в приміщені.

    Варіант значення параметрів для оціночного розрахунку № 4.

    Параметри

    Варіант № 4

    Енерговитрати робітника (Дж/сек)

    180

    Явне тепло в приміщенні

    (103), (КДж/год)

    350

    Тепловитрати (КДж/год)

    400

    Об’єм приміщення,Vпр (м3)

    640

    Зовнішня середньодобова тем-пература, t.зовн (°С)



    +15

    Температура повітря в примі-щенні по «сухому» термометру психрометру, tсф (°C)



    24

    Температура повітря в примі-щенні по «вологому» термометру психрометру, tвф (°C)

    16

    Швидкість руху повітря на ро-бочому місці, с (м/с)

    0,15

    Барометричний тиск, В (мм.рт.ст)

    754




    1. Розрахунок відносної вологості роблять за формулою:

    ; µ= * 100%= 62,5 г/м3

    де А – абсолютна вологість повітря, г/м3; F – максимальна вологість повітря при температурі сухого термометра.

    2. Розрахунок абсолютної вологості роблять за формулою:

    ; А=13.63- 0,5(24-16)754= 6018,37 г/м3;

    де f – максимальна вологість повітря (за температурою «вологого» термометра), г/м3; tс та tв – температури «сухого» і «вологого» термометрів, 0С; В – барометричний тиск, мм.рт.ст.

    3. Визначити надлишки явного тепла Qнадл., в приміщенні за формулою:

    = = = 54,625 кДж/гм3

    де Qнадл. – надлишки явного тепла (кДж/гм3); Qявн. – явне тепло в цеху (кДж/г); Qвтрат. – тепловтрати приміщення (кДж/г); Vприміщ. – об'єм приміщення, м3.

    4. Перевести надлишки явного тепла у Вт/м3 за формулою:

    = = 15,17 г/м3

    5. Визначив категорію приміщення за тепловим режимом, тобто по надлишках явного тепла qЯВН, = 15,17 г/м3, та якщо: qЯВН 23 Вт/м3 приміщення вважають «холодним», тобто зовнішня середньодобова температура у приміщенні +15.
    Висновки. Оцінка параметрів мікроклімату в приміщені відповідають ДСН 3.3.6.042-99 та нормативними значеннями параметрів температури від періоду року, категорії важкості праці. Період року « холодний» тобто температура в приміщенні +15, також можна вважати що, категорія приміщення є «оптимальною» для роботи; категорія важкості праці пов’язана з легкої категорію праці(ІІа), тобто робота, пов'язана з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, що потребує певного фізичного напруження та енерговитрати робітника -180Дж/сек.
    3.4. ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ НА ВИРОБНИЦТВІ
    3.4.1. Електробезпека

    Електробезпека - це система організаційних заходів і технічних засобів, які попереджують шкідливий і небезпечний вплив на працюючих від електричного струму та електричної дуги.

    Дія електричного струму на організм людини. Дія електричного струму на живу тканина має своєрідний універсальний характер. Проходячи через організм виробляє електричний струм термічну, електролітичну і біологічну дію. Термічна дія проявляється в нагріванні тканин аж до опіків окремих ділянок тіла, перегріву кровоносних судин і крові, що викликає у них функціональні розлади та викликає розкладання плазми крові - порушення їх физико-хімічних складів. Біологічна дія виражається в роздратуванні і порушення живих тканин організму, що може супроводжуватися мимовільним судомним скороченням м'язів. При цьому можуть виникати різні порушення в організмі - повне припинення діяльності серця і легенів, а також механічних пошкоджень тканин.

    Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом: приміщення з підвищеною небезпекою - >75%; струмопровідний пил, підлоги, t>35°C; приміщення особливо небезпечні характеризуються наявністю однієї з наступних трьох умов, що створюють небезпеку: а) з хімічно активної середовищем, руйнує ізоляцію; б) наявність 2-х і більше факторів, властивих приміщень з підвищеною небезпекою; в) з особливою вогкістю, до 100%; приміщення без підвищеної небезпеки - нормальні умови і нетокопроводні підлоги [3].

    Заходи захисту від ураженн електричним струмом. Виконання, розміщення, вибір, спосіб установки і клас ізоляції застосовуваних машин, апаратів та іншого електроустаткування проводять відповідно до вимог державних стандартів і правил експлуатації електроустановок відповідно до НПАОП 40.1-1.21-98 "Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів". Розглянемо загальні заходи захисту від дії електричного струму. Застосування ізоляції. Ізоляція струмопровідних частин електроустановок, а в особливих випадках подвійна чи посилена, перешкоджає появі струму на металевих неструмопровідних частинах електроустаткування, протіканню на землю, а також забезпечує захист людини від впливу електричного струму під час випадкового дотику. Більш надійна подвійна ізоляція застосовується в електроустановках і електроприймачах, де тільки одна робоча ізоляція не може забезпечити безпеку людей від впливу електричного струму. Внутрішні електропроводки усередині приміщень прокладають у трубах, коробах і гнучких металевих рукавах. Вимкнення захисне електроустановок застосовують головним чином у мережах напругою до 1000 В, коли захисне заземлення чи занулення їх зробити важко чи неможливо, а також коли в процесі експлуатації існує висока ймовірність випадкового дотику до струмопровідних частин. Захисне вимкнення ефективне в пересувних електроустановках, а також при експлуатації ручного електроінструмента. Стаціонарні електроустановки із захисним вимкненням використовують у районах з великим питомим опором землі [37].

    Перша(долікарська) допомога при ураженні електричним струмом.

    Перша допомога при ураженні електричним струмом складається з двох етапів: звільнення потерпілого від дії електричного струму; надання йому необхідної долікарської допомоги.При ураженні електричним струмом необхідно, перш за все, негайно звільнити потерпілого від дії струму, оскільки від тривалості такої дії суттєво залежить важкість електротравми. Необхідно пам'ятати, що діяти треба швидко, але в той же час обережно, щоб самому не потрапити під напругу. Найбезпечніший спосіб звільнення потерпілого від дії електричного струму - це вимкнення електроустановки, до якої доторкається потерпілий, за допомогою найближчого вимикача, рубильника чи іншого апарата для знеструмлення. Для звільнення потерпілого від струмовідних частин або проводу напругою до 1000 В необхідно скористатись палицею, дошкою або будь-яким іншим сухим предметом, що не проводить електричний струм, а також відтягнути його за одяг (якщо він сухий і відстає від тіла), наприклад, за поли халата чи піджака. При цьому необхідно уникати доторкання до навколишніх металевих предметів та відкритих частин тіла. Для ізоляції рук, особливо коли необхідно доторкнутися до тіла потерпілого, рятівник повинен надягнути діелектричні рукавички або обмотати руку сухим одягом (наприклад, шарфиком або сухою тканиною). Після припинення дії електричного струму на людину необхідно викликати лікаря, а до його прибуття надати потерпілому необхідну допомогу. Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому перебуває потерпілий. Для оцінки стану потерпілого перевіряють наявність у нього свідомості, дихання, пульсу. Зробити штучне дихання та зробити масаж серця, коли потерпілий при свідомості, то його необхідно покласти на підстилку з тканини чи одягу, створити приплив свіжого повітря, розстібнути одяг, що стискає та перешкоджає диханню, розтерти та зігріти тіло і забезпечити спокій до прибуття лікаря. Потерпілому, що знаходиться в непритомному стані, треба дати понюхати нашатирний спирт або збризнути обличчя холодною водою. Коли потерпілий прийде до тями, дати йому випити 15-20 крапель настоянки валеріани та гарячого чаю [37].
    3.5. ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

    3.5.1. Пожежна безпека

    Пожежна безпека - це стан захищеності особи, майна, суспільства і держави від пожеж, це такий стан об'єкта, при якому з регламентованої ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі і впливу на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечує захист матеріальних цінностей. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності по охороні життя і здоров'я людей, національного багатства і навколишнього середовища [18].

    Пожежа – це процес знищування або пошкоджування вогнем майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для живих істот і довкілля. Це може бути некероване горіння поза межами спеціально відведеного вогнища, яке може призвести до загибелі і (або) ураження людей (тварин, рослин), значних матеріальних збитків, суттєвого погіршення стану навколишнього природного середовища [15].

    Горіння – це екзотермічна реакція окислення речовин, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум'я і свіченням. При горінні, як правило, утворюється полум'я. Горіння може початися спонтанно внаслідок самозаймання або бути ініційованим запалюванням. Горіння виникає тоді коли є займиста речовина, окиснювач та джерело запалювання. Окиснювачами можуть бути кисень, повітря, бертолетова сіль, пероксид натрію, азотна кислота, хлор, флуор, бром, оксиди азоту тощо [28].

    Поже́жна профіла́ктика — це комплекс організаційних і технічних заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж, локалізацію їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі. Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації [39].

    Активний пожежний захист – це система організаційних і технічних засобів для боротьби з пожежами й запобігання негативної дії на організм людини та обмеження матеріальних збитків. Система пожежного захисту включає облаштування шляхів евакуації людей; використання засобів колективного та індивідуального захисту працюючих; систему протидимного захисту; використання засобі пожежної сигналізації і засобів повідомлення про пожежу, організацію пожежної охорони об’єкта. Локалізацію пожеж здійснюють шляхом облаштування протипожежних перешкод (стін, зон, захисних смуг); гідрозатворів, водяних заслонів, інертних газових або парових завіс; гранично допустимих площ протипожежних і вибухонебезпечних відсіків і секцій; аварійного відключення апаратів і комунікацій і т.ін.

    Для запобігання пожежам розробляють: організаційні заходи – правильний добір режиму технологічного процесу, нагляд і контроль, навчання і т. ін., технічні заходи – відповідний монтаж електрообладнання, режим, що виключає іскроутворення або контакт горючих матеріалів з нагрітими поверхнями і т. ін., режимні заходи – заборона куріння, запалювання вогню, контроль за зберіганням мастильних матеріалів, промаслених ганчірок і т. ін. та тактико-профілактичні заходи – швидка дія пожежних команд, забезпечення засобами пожежогасіння і т. ін. [18].

    До небезпечних і шкідливих чинників пожежі, що можуть діяти на людей та матеріальні цінності, належать:1) токсичні продукти горіння(пінополіуретану та капрону утворюється ціанистий водень (синильна кислота), вініпласту - хлористий водень та оксид вуглецю, лінолеуму - сірководень та сірчистий газ і т. ін. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст у повітрі оксиду вуглецю. У підвалах, шахтах, тунелях, складах його вміст може становити від 0,15 до 1,5 %, а в приміщеннях - 0,1-0,6%); 2) вогонь(під час пожежі температура полум'я може досягати 1200-1400 °С, і у людей, що знаходяться у зоні пожежі, випромінювання полум'я можуть спричинити опіки та больові відчуття. Мінімальна відстань від полум'я у метрах, на якій людина ще може перебувати, приблизно становить 1,6 - середня висота факелу полум'я в метрах); 3)підвищена температура навколишнього середовища (небезпека підвищеної температури середовища полягає у тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами горіння може призвести до ураження органів дихання та смерті). В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60 °С є життєво небезпечною для людини;4) дим ( велику кількість видимих най дрібніших твердих та (або) рідинних часточок незгорілих речовин, що знаходяться в газах у завислому стані. Він зумовлює інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу тощо); 5) знижена концентрація кисню (в процесі горіння відбувається хімічна реакція окиснення горючих речовин та матеріалів). Небезпечною для життя людини вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма - 21%). При цьому втрачається координація рухів, з'являється слабкість, запаморочення, загальмовується свідомість. При концентрації кисню 9-11 % смерть настає через кілька хвилин. До вторинних проявів небезпечних чинників пожежі належать: уламки та частини зруйнованих апаратів, устаткування, конструкцій; радіоактивні та токсичні речовини та матеріали, що вийшли із зруйнованих апаратів і устаткування; небезпечні чинники вибуху, що стався внаслідок пожежі; вогнегасні речовини тощо [15].

    Засоби пожежогасіння. До первинних засобів пожежогасіння належать:вогнегасники; пожежні крани-комплекти, ручні насоси; лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри; ящики з піском, бочки з водою; азбестові полотнища, повстяні мати та ін. Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000 м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водопінні, порошкові, вуглекислотні, газові. Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні ( до 20 кг) та пересувні ( до 450 кг). Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л ), ручні (до 10 л ), пересувні (понад 10л ). Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.

    Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин. Найбільш розповсюдженими є: ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні; ОПА-50, ОПА-100 — пересувні. Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі. Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В. У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 800С. Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж [15].

    Висновки. У даному розділі бакалаврської роботи розглянуто загальні питання охорони праці для виконання всіх норм техніки безпеки та класифікація аналізу виробничого травматизму, а також забезпечення нормальних умов для високої продуктивності праці працівників, які запобігають виникненню виробничого травматизму, профзахворювань, аваріям і пожежам в приміщенні і на робочих місцях, а також захист робочого місця і регулювання повітря в приміщенні, дотримання правил пожежної й електробезпеки для захисту свого здоров'я по створенню здорових та безпечних умов праці, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності, проведена оцінка параметрів мікроклімату в приміщені відповідають ДСН 3.3.6.042-99 та нормативними значеннями параметрів температури від періоду року, категорії важкості праці.

    написать администратору сайта