Главная страница
Навигация по странице:

  • «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України»

  • Екологічні проблеми сучасності

  • 2 площі України, в 6,5 раза вищий, ніж у країнах Європи. Про високий рівень техногенного навантаження на середовище України свідчить величина такого інтегрально­го показника, як

  • Законі України Про охорону навколишнього природного середовища


    Скачать 0.82 Mb.
    НазваниеЗаконі України Про охорону навколишнього природного середовища
    АнкорZadachi_OPE.doc
    Дата12.12.2017
    Размер0.82 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаZadachi_OPE.doc
    ТипЗакон
    #6673
    страница1 из 9
      1   2   3   4   5   6   7   8   9

    Система стандартів якості

    навколишнього середовища
    У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.ст.31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів здорового і сприятливого для життя природного середовища з економічними інтересами суспільного прогресу є екологічні станда­рти й нормативи.

    Мета екологічної стандартизації й нормування це встановлен­ня комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони на­вколишнього природного середовища, використання природних ре­сурсів і забезпечення екологічної безпеки (ст. 31).

    Якість навколишнього природного середовища орієнтується на певні критерії, функції яких виконує система стандартів. Стандарти якості навколишнього природного середовища це єдині вимогу правила, нормативи, які висуваються державними органами до оці­нювання стану середовища і його окремих компонентів, до діяльності виробничо-господарських об'єктів з метою охорони природи, раціо­нального використання її ресурсів, забезпечення оптимальної якості навколишнього середовища на основі поєднання екологічних та еко­номічних інтересів суспільства.

    Державні стандарти визначають поняття й терміни, режим вико­ристання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного сере­довища на здоров'я людей, інші питання, пов'язані з охоронною навколишнього природного середовища й використанням природних ресурсів (ст.32).

    Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандар­тизацію й сертифікацію» (ст.4) нормативні документи із стандартизації за масштабом своєї дії і порядком встановлення діляться на: дер­жавні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних й інженерних суспільств і союзів; технічні умови; стандар­ти підприємств.

    Норми, правила, вимоги, які містяться в стандартах та технічних умовах, стають правовими нормами.

    Правила застосування стандартів на території України встанов­лює Державний комітет України із стандартизації, метрології й серти­фікації.

    Органами Держстандарту визначаються основні напрямки в стандар­тизації навколишнього природного середовища: терміни, визначення, кла­сифікації; показники якості середовища; правила охорони природи і раціо­нального використання природних ресурсів; методика визначення параме­трів стану природних об'єктів та інтенсивності господарського впливу на Них; вимоги засобів вимірювання, контролю стану природного середови­ща, апаратів, пристроїв, споруд захисту середовища від забруднення.

    Екологічні нормативи розробляються й уводяться в дію Мініс­терством охорони навколишнього природного середовища, Мініс­терством охорони здоров’я й інших уповноважених на те держав­ними органами відповідно до законодавства України.

    На базі екологічних стандартів і екологічних нормативів Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» пред’являє до господарюючих суб’єктів екологічні вимоги (ст.51-56):

    до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, уведен­няв дію і експлуатацію підприємств, споруджень і інших об’єктів;

    при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;

    від неконтрольованого й шкідливого біологічного впливу: акус­тичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого впли­ву фізичних факторів і радіоактивного забруднення;

    від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами;

    до екологічної безпеки транспортних засобів.

    Спеціальні екологічні вимоги Закон передбачає також при проведенні на­укових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; стосовно військових, оборонних обєктів і військової діяльності; при розміщенні й розвитку насе­лених пунктів.

    У всіх перерахованих випадках законодавчо передбачається сполучення екологічних інтересів з економічними шляхом установлення відповідних стан­дартів і нормативів, винятки становлять зони надзвичайних економічних си­туацій і природні території й обєкти, що підлягають особливій охороні.

    Екологічні нормативи являють собою систему й включають:

    а) нормативи екологічної безпеки – граничнодопустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування;

    б) граничнодопустимі викиди (ГДВ) і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

    Законодавством України можуть установлюватися також норма­тиви використання природних ресурсів і інші екологічні нормативи.

    Систему стандартів можна розділити на дві великі групи: підсис­тема основних і підсистема допоміжних стандартів. Підсистема осно­вних стандартів встановлює вимоги, які відносяться безпосередньо до параметрів якості природних об'єктів у цілому.

    Центральне місце серед перерахованих екологічних нормативів займають нормативи ГДК шкідливих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунтах і нормативи ГДВ шкідливих речовин стаціонарними й пере­сувними джерелами забруднення.

    Якщо перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічної обстановки в республіці, області, місті, районі без вказів­ки джерела виникнення, то другий - визначає конкретне джерело такого виникнення.

    Нормативні ГДВ шкідливих речовин в атмосферу, водойми, ґрунт, надра й шкідливих інших хімічних, фізичних, біологічних впливів на навколишнє при­родне середовище встановлюються для кожного стаціонарного джерела вики­дів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних і інших пересувних засобів і установок. ГДВ визначаються на рінні, при якому викиди забруднюючих речовин і інші шкідливі впливи під конкретного й всіх інших джерел у даному районі з урахуванням перспективи його розвитку не приве­дуть до перевищення ГДК, що діють у даному районі.

    Граничнодопустимі концентрації шкідливих впливів встановлюють поро­гові величини пилового, газового, теплового, радіоактивного і шумового за­бруднення навколишнього середовища зі шкідливими для здоров'я людини, рослинного та тваринного світу домішками, викидами та відходами виробни­чих чи господарських процесів. Граничнодопустима концентрація (ГДК) – це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму чи маси водного, повітряного чи ґрунтового середовища, яка практично не впливає на здоров'я людини.

    ГДК єдині на всій території держави. В даний час існує понад ти­сячупоказників ГДК, найбільша кількість яких припадає на конце­нтрації радіоактивних ізотопів. Норми стандартів затверджуються Де­ржстандартом України, Міністерством охорони навколишнього при­родногосередовища та ядерної безпеки України та ін.

    Граничнодопустимі навантаження (ГДН) це граничні значення господарського або рекреаційного навантаження на природне сере­довище, встановлені з урахуванням ємності природного середовища, йогоресурсного потенціалу, здатності до відновлення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення чи руйнування. Но­рмуються також гранично допустимі залишкові кількості (ГДЗК) кількість шкідливих речовин у харчових продуктах та живих організмах, які мають здатність акумулюватися в ланках та ланцюгах хар­чування.

    Санітарно-захисні нормативи використовуються для організації санітарних зон джерел водопостачання, зелених зон міст, промислових підприємств, курортів і т. ін. Санітарні нормативи включають будівельні норми і правила проектування промислових об'єктів і затверджуються Держбудом, Держстандартом та Міністерством охорони здоров'я України.

    Екологічні стандарти прямо не регулюють вплив на конкретне дже­рело забруднення. Такі нормативи встановлюють виробничо-господарськістандарти, які лімітують параметри господарської діяльності конкретного об'єктуз метою екологічної безпеки. Ця група стандартів встановлює нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) в атмос­феру,грунт, водоймище. Для кожного джерела викиду шкідливих ре­човинвстановлюється норма ГДВ. Єдиною для всіх є методика розро­бкиГДВ і порядок їх затвердження згідно з ГОСТом 17.2.3.02 - 78 "Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями».

    До групи виробничо-господарських стандартів належать різні технічні нормативи, які висувають вимоги до виробничих процесів, за­хисних споруд, контрольних пристроїв (ГОСТ 17 1.3.08 - 82 «Охрана природы.Гидросфера. Правила контроля качества морских вод»)

    Виробничо-господарські стандарти нормують (2 розділ):

    гранично допустимі викиди (ГДВ) об'єми (кількість) забрудню­ючих чи інших речовин, які надходять за одиницю часу в атмосферне повітря, водоймища, ґрунти і перевищення яких призводить до нега­тивних наслідків для середовища;

    гранично допустимі рівні (ГДР) вплив на людину факторів на­вколишнього середовища - шуму, вібрації, забруднювачів, які діють періодично чи протягом усього життя людини і не викликають сомати­чних чи психічних захворювань чи будь-яких змін стану здоров'я;

    гранична допустимі дози (ГДД) кількість шкідливої речовини, дія якої не викликає згубних наслідків в організмі;

    гранично допустимі надходження (ГДН) кількість речовини забруднювача, яка надходить на певну площу біоценозу за одини­цю часу в кількостях, які не перевищують гранично допустимі конце­нтрації (ГДК).

    Технологічні нормативи встановлюють гранично допустимий скид (ГДС) максимальну масу забруднюючих речовин, яку дозволено скидати у водний об'єкт зі стічними водами і надалі відводити з ньо­го за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контро­льному пункті.

    Підсистема допоміжних стандартів встановлює організаційні, пра­вові, термінологічні передумови для розробки і функціонування осно­вних стандартів. Вона включає стандарти екологічної технології, еколого-організаційні і еколого-правові стандарти. До термінологічних стандартів належать: ГОСТ 17.2.1.03 - 84 «Охрана природы. Атмос­фера. Термины и определения контроля загрязнения»; ГОСТ 17.4.1.03 84 «Охрана природы. Почвы Термины и определения химических за­грязнителей»; ГОСТ 17.4.1.01 83 «Охрана природы. Рекультивация земель. Термины и определения»; ГОСТ 17.6.1.01 83 «Охрана приро­ды. Охрана й защита лесов. Термины и определения». ГОСТ 17.2 1.01 76 «Охрана природы. Атмосфера. Классификация выбросов по соста­ву» (ГОСТ 17.2.3.01 86 «Охрана природы. Атмосфера. Правила кон­троля качества воздуха населенных пунктов»),

    Еколого-організаційні стандарта диктують вимоги до керівницт­ва та контролю з окремих видів діяльності чи за об'єктами Еколого-правові стандарти об'єднують вимоги до форм правових актів.

    Встановлена спеціальна структура позначення стандартів у галузі охоро­ни природи, яка в назві ГОСТу означає: ГОСТ – державний (государствен­ный) стандарт; 17 – номер системи стандартів у галузі охорони природи; 2 – шифр комплексу стандартів у галузі захисту атмосфери; 1 – шифр групи тер­мінів та визначень; 01 – порядковий номер стандарту; 76 – рік реєстрації ста­ндарту. Існують наступні шифри комплексів стандартів: 1 – гідросфера, 2 – атмосфера, 3 – ґрунти, 4 – землі, 5 – флора, 6 – фауна, 8 – надра.

    Для оцінки відповідності діючих стандартів із сучасним рівнем розвитку науки, техніки, виробництва Держстандарт проводить систематичні перевір­ки всіх стандартів. У результаті цих перевірок може бути обмежена чи продовжена дія даного стандарту або його відміна. Стандартизація в Україні розвивається з орієнтацією на міжнародну, а саме – на стандарти країн Європейські співдружності, що забезпечує повну узгодженість показників стандартів Інших країн з національними.

    Для організації та забезпечення розробки, розгляду, експертизи, погоджен­ня і підготовки до затвердження державних стандартів України та інших нор­мативних документів у державі створюються технічні комітети. Сьогодні пра­цює технічний комітет зі стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України», за яким закріплені такі об'єкти стандартизації: раціональне природокористування; охорона повітря, ґрунтів, біоресурсів; паспортизація відходів та технологій перероб­ці радіаційна екологія. За час незалежності України розроблено і прийнято близько 100 державних стандартів у галузі охорони природи, з питань класи­фікації, паспортизації, методів і правил контролю за станом навколишнього середовища. Загальна концепція стандартизації в Україні на сьогодні встановлює головну мету - нормативне забезпечення потреб комплексного управління охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеці в усіх сферах діяльності людини.

    Виконання екологічних стандартів є обов'язковим і охороняється фінним законодавством. Так, за випуск, реалізацію продукції, що у Результаті порушень вимог стандартів, санітарних норм є небезпеч­ноюдля життя й здоров'я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.
    Екологічні проблеми сучасності
    Розвиток людської цивілізації неможливий без раціональної взає­модіїз природою. Цілеспрямовані антропогенні дії на неї мають як Позитивний, так і негативний вплив. Серед негативних наслідків Науково-технічного прогресу дедалі більшого розмаху набуває за­бруднення атмосфери, водоймищ, деградація ґрунтового покриву, знищення запасів біологічних ресурсів, порушення стабільності еко­логічних систем та багато інших. Військова діяльність також харак­теризується наявністю постійно діючих на навколишнє середовище негативних факторів. Оскільки Земля є спільним домом для усіх лю­дей планети, незалежно від їх расової чи класової належності, людст­во повинно опікуватись її сьогоднішнім і майбутнім станом. Життє­вими процесами у цьому спільному домі займається наука екологія.

    Сьогодні перед людством стоїть ряд важливих глобальних проблем, викликаних дією антропогенних факторів, які вимагають терміново­го вирішення.

    Чимало екологічних проблем носять загальний для всіх країн характер і гостроту. Україну не минули такі глобальні явища, як кислотні дощі, транс­кордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, на копичення відходів, особливо токсичних і радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Винятковою особливістю України є те, що екологічно гострі локальні ситуації в Придніпров'ї, Донбасі, Кривбасі, Північному Криму, Кар­патах, Поліссі, на узбережжі Чорного та Азовського морів поглиблюються екологічними кризами. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

    В останні роки в динаміці здоров'я населення намітився ряд негативних тен­денцій, певною мірою пов'язаних з незадовільною екологічною обстановкою. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах. Темпи зростання загальної захво­рюваності за останні десять років склали близько 35 відсотків. Несприятливі зміни показників здоров'я відбулися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергічних за­хворювань тощо.

    Значну гаму аспектів екологічних проблем дає аналіз стану при­родних ресурсів.

    Щорічний об'єм забруднюючих речовин, що припадає на 1 км2 площі України, в 6,5 раза вищий, ніж у країнах Європи. Про високий рівень техногенного навантаження на середовище України свідчить величина такого інтегрально­го показника, як модуль техногенного навантаження – річний об'єм стічних вод, твердих відходів, викидів в атмосферу, віднесених до площі України або її окремих адміністративних областей.

    Максимальний модуль техногенного навантаження визначено на території Донецької (98,8 тис.т/км2 рік) і Дніпропетровської (96,8 тис.т/км2 рік) областей.

    Забруднення повітря стало великою соціальною та екологічною пробле­мою для багатьох розвинених країн, особливо для великих міст, промислових агломерацій. У містах забруднення повітря в 15 разів вище, ніж у сільській місцевості, і у 150 разів вище, ніж над океаном. У промислових районах за добу випадає понад 1 т пилу на 1 км2.

    Найбільш розповсюдженими агентами забруднення атмосферно­го повітря є пил, двоокис сірки, окис вуглецю, двоокис азоту (60% обсягу викидів). Високий рівень забруднення повітря в Україні спостерігається у 13 містах, розташованих здебільшого у Донецько-Придніпровському регіоні, а саме: у Донецьку, Краматорську, Єнакієвому, Горлівці, Макіївці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську, Дзержинську, Кривому Розі, Одесі та Запоріжжі.

    Середньорічні концентрації специфічних шкідливих речовин у цілому по містах перевищували санітарні норми по бензапірену – в 5 разів, формальдегіду – в 4 рази, фенолу – в 2 рази, аміаку – в 2 рази, двоокису азоту – 1,5 рази, пилу – в 1,3 рази. Загалом в Україні за рік викидається приблизно 7308,3 тис. т шкідливіших речовин від стаціонарних джерел забруднення. В цілому спостерігається певний спад у щорічній динаміці викидів, що пояснюється загальним спадом промислового виробництва в Україні.
      1   2   3   4   5   6   7   8   9
    написать администратору сайта